Сімона ВІЛАР: «До жіночого роману ставляться з неповагою, бо живемо у патріархальній країні»

Йдеться про харків’янку Наталію Гавриленко, більш відому під псевдонімом Сімона Вілар. Авторка російськомовних історичних романів очолює список «Топ-10 найуспішніших письменників України» за версією журналу «Главред», є лідером продаж книг по Україні у 2012 році за рейтингом журналу “Фокус”, лауреат відзнаки «Золотий письменник України». Про решту здобутків, рецепт успіху та сім’ю Сімона Вілар відверто розповіла нашій газеті.

- По житті ви — Наталія Гавриленко, але відомі за псевдо Сімона Вілар. Чому вирішили видаватись під іншим іменем?

— Мій перший твір вийшов у світ в 1990-х роках. У цей час був книжковий бум. Акцент робили на літературі іноземних авторів. Тому свідомо вибрала для себе іншомовне псевдо, яке би не належало до якоїсь певної національності. Зупинилась на Стефанії Вілар. Але потім зрозуміла, що Сімона краще звучить з прізвищем Вілар. На той час популярною була пісня Володимира Кузьміна «Сімона». І всі знайомі при зустрічі завжди співали її мені: «Сімо-о-о-о-на, дівчина моєї мрії». Пісня — хороша, але я вже від неї втомилась (сміється. — І. К.).

- Ви закінчили історичний факультет Харківського університету. Вочевидь, фах спонукав вас писати історичні романи? Сучасність, як тло для твору, вас не цікавить?

— Багато авторів пишуть про сучасність. Історичні жанри не є популярні. На книжковому ринку представлені зазвичай твори про недавню історію. А я — історик-медієвіст, спеціалізуюсь на історії середніх віків. Інколи мені здається, що я жила в цей час, бачу його, відчуваю. Це захоп­люючий період. В історії стільки сюжетів! Що би письменник не вигадав, ніколи не напише так цікаво, як придумало життя. Дозволяю собі лише прикрашати історію певними надуманими епізодами. Зрештою, історія — це життя реальних людей, а в реальному житті не буває нічого конкретного. До якого історичного персонажу ми би не звернулись, біля нього не можна стовідсотково поставити знак плюс чи мінус. Адже це були живі люди, зі своїми здобутками та помилками. Люблю писати про знакові історичні постаті — Карл ІІ Стюарт, княгиня Ольга, яка, до речі, є моєю улюбленою героїнею, адже це не жінка, це епоха. Зараз пишу про Річарда Левове Серце.

- Історичні твори є на книжкових полицях, але вони не користуються популярністю. Як вам вдалось зацікавити читача своїми історичними розповідями?

— Треба робити свою справу, але робити її добре. Намагаюсь писати книгу так, аби читач, прочитавши одну розповідь, хотів прочитати інші. Усі люблять життєві історії. А історія нашої землі — це одна глобальна життєва історія. Важливо подати її цікаво, зачепити душу читача, особливо того, який досі не цікавився історією. Людина, яка прочитає історичний роман із правдивим фактажем, стане більш розвинутою, культурною. Мої романи несуть науково-просвітницький характер. Книга повинна бути цікавою і пізнавальною.

- Серед ваших книг є твори із жанру історичного фентезі. Як звернули у цей напрям?

— Поштовхом до зацікавлення жанром історичного фентезі стало те, що у моєму рідному місті Харкові традиційно відбувається конференція, присвячена фантастиці. Бачила, скільки людей цікавляться цією темою. Одного разу відвідала цю конференцію і теж “підсіла” на фентезі. Але оскільки я — історик, при написанні твору у жанрі історичного фентезі за основу взяла реальні історичні події, але додала туди міфологію. Так народилась серія про жінку-древлянку. Книга користується чималою популярністю. Експеримент з новим жанром вдався.

- Будете продовжувати цей експеримент?

— Обов’язково. Але оскільки я людина творча, зараз мене більше тягне у звичний для мене жанр історичного роману. Хочу написати про третій хрестовий похід. Видавці відгукнулись на мою пропозицію. Тож чекайте на появу трилогії про хрестоносців. Але у наступній книзі повернусь до історичного фентезі. Адже читачі цікавляться подальшою долею моєї відьми.

- Жанр жіночого роману в останні роки сприймають під призмою низькопробності. Своїми творами намагаєтесь зруйнувати міф про поверхневість жіночої літератури?

— Жіночі романи — вдячний жанр, адже жінки потенційно кращі покупці, аніж чоловіки. Але жіночі романи справді інколи торкаються поверхневих тем, опускаючи інтелектуальний бік жанру. Роман почали сприймати як несерйозну прозу. Але є безліч жіночих романів, які стали класикою, і на які потрібно рівнятись усім письменникам. Жіночий роман повинен містити любовну лінію, адже це подобає­ться жінкам. Але, окрім цього, сюжет повинен бути насиченим, а не плаксиво-наївним. У моїх історичних романах теж є любовні лінії, але водночас присутній цікавий фактаж про війну, політику, суперечки... Тому мої романи купують і чоловіки. Це тішить. Чоловікам подобаються історії про битви у моїх творах, жінкам — любовні лінії. Тож я опинилась посередині, охопивши велику аудиторію читачів. Не називала би свої твори жіночими романами. Адже описую не почуття, а переважно пригоди, історії. Але гнітить, що до жіночого роману ставляться з неповагою. Це тому, що живемо у патріархальній країні. Під час цьогорічного нагородження премією “Золотий письменник України” помітила, як письменниці, виходячи на сцену, соромляться того, що їх називають авторками жіночого роману. Водночас вийшов на сцену Андрій Кокотюха і з гордістю промовив, що він пише чоловічі романи. Адже чоловічі романи в Україні сприймають із повагою, а жіночі — це другий сорт. Про що, мовляв, окрім кохання, може писати жінка. Але не варто нас опускати до рожевих низькопробних романів. Ми теж пишемо високоінтелек­-туальні твори.

- Донедавна побутував міф, що в Україні твори віт­чизняних письменників не можуть виходити мільйонними тиражами. Ви розвінчали цей міф. Як вам це вдалось?

— Конфуцій сказав: «Знайди собі справу до душі і не будеш жодного дня працювати». Знайшла таку справу. Але працювати доводиться багато. Сприймаю свої твори критично. Тому постійно працюю над собою, удосконалююсь. Щоб досягти успіху, потрібно любити свою справу і багато працювати. Ось мій простий рецепт успіху. Дорогу підкорить той, хто йде. Завжди мріяла бути письменницею. З дитинства постійно видумувала різні історії, щось записувала. Ніколи не зупинялась на здобутому. Хоча не сподівалась, що досягну такого успіху у письменницькій царині.

- Ще один міф, який особ­ливо популярний серед письменників, що в Україні книгою заробити на життя неможливо…

— І цей міф я розвінчую. Книгою заробити можливо. Але для цього потрібно дуже багато писати.

- Видавництво «Клуб сімейного дозвілля», з яким ви співпрацюєте, має чудово налагоджену піар-кампанію своїх видань. Яка частка заслуги видавництва у вашому успіху?

— Дуже вдячна видавництву «Клуб сімейного дозвілля». Трампліном для письменника є видавництво. Живемо у час потоку інформації. Настирливість «КСД», його вміння працювати з читачем, допомагає авторам. Не хочу перевищувати і применшувати заслуг цього видавництва, але щодо мене, то ми працюємо разом.

- Ваш успіх на письменницькій ниві України відкриває вам шлях на закордонний книжковий ринок. Про переклад ваших творів на інші мови ще не думали?

— Думала. Але цим повинно займатись моє видавництво “КСД”. Та поки що це не входить у їхні плани. Довіряю їм. Рано чи пізно справа до перекладання моїх творів дійде.

- Часто письменники не можуть знайти собі половинку у житті, яка би розуміла їхню творчу душу. Як у вас складається особисте життя?

— Мені пощастило у житті. Я — щаслива жінка. У мене — чудова сім’я. Коханий чоловік завжди поруч. Виховала прекрасну доньку. Попри те, що у мого чоловіка технічна освіта, він чудово розуміє мою творчу душу. Ціную і поважаю його. Для мене дуже важлива його думка. Чоловік є моїм першим критиком. Усі новоспечені рукописи в першу чергу даю читати йому. Мене цікавить його чоловіча точка зору на мій твір. Навіть будучи успішною жінкою, не можна бути високомірною. Щоб сім’я була щасливою, потрібно думати не про себе, а про «нас», враховувати інтереси людини, яка поруч. Мій чоловік — розумна людина. Він терпить те, що я пишу по ночах. А потім до другої години дня відсипаюсь. Але він сприймає це не як жертву, а як розуміння специфіки моєї праці. Тому намагаюсь у багатьох речах йти йому назустріч. Наші стосунки — як вулиця з двостороннім рухом. Тож аварій не буває.

- Ваша донька теж творча натура?

— Донька багато читає, зокрема захоплюється творами Любка Дереша, Люко Дашвар та Сімони Вілар, що мене особливо тішить. Вона знає іноземні мови. Донька — творча людина. Але мій чоловік зацікавив її програмуванням, тож професію вона обрала економічну.

Довідка «ВЗ»

Наталія Гавриленко (літературні псевдоніми Сімона Вілар і Наталія Образцова) народилась 1 травня 1965 р. Закінчила історичний факультет Харківського державного університету. Пише історико-пригодницькі романи про Давню Русь, середньовічну Анг­лію, Францію. Найпопулярніші романи: рос. «Замок тайн», «Замок на скале», «Королева в придачу», «Ведьма в Царьграде». Заміжня. Має 23-річну доньку.