ДЖАМАЛА: «Корпоративи вбивають концерти»

Джамала — одна з найяскравіших та найголосистіших співачок України. Вона любить виходити за межі шаблонів та руйнувати стереотипи. Харизматична, неординарна. Де б вона не була, на сцені чи поза нею, Джамала (Сусанна Джамаладінова) наповнює своєю енергетикою простір навколо. Для неї важливо не опускати планку ні в музиці, ні в житті, не стояти на одному місці і постійно експериментувати та залишатися вірною собі. Про корпоративи, які вбили концерти, талант-шоу, які здатні знищити артиста, про якісну музику та зйомки в кіно з Джамалою поговорила кореспондент “ВЗ”.

- Цьогоріч Україну на “Євробаченні-2013” представлятиме Злата Огнєвіч. Два роки тому ви разом з нею брали участь у національному відборі, який завершився на скандальній ноті (тоді Україну поїхала представляти Міка Ньютон). Чому не змагалися за право поїхати в Мальмо на пісенний конкурс цьогоріч?

— Рада за Злату. Переконана, вона гарно представить Україну. А для мене тема “Євробачення” поки що закрита. Два роки тому мала бажання взяти участь у конкурсі, бо у мене була пісня Smile. Вважала, що вона — саме те, що потрібно, щоб об’єднати весь світ. А зараз не хочу брати участі у цьому всьому. Накручувати себе: піди, візьми, на телебаченні засвітися, нехай тебе всі почують як конкурсантку... Навіщо мені це? Для мене важливіше познайомитися зі своїм глядачем через пісні, а не тому, що я була там-то чи там-то. Мені важливо, щоб люди цікавилися моєю музикою, а не подіями, пов’язаними зі мною.

- Наскільки комфортно вам в українському шоу-бізнесі? Білою вороною не почуваєтеся?

— Та ні в якому я не шоу, і ні в якому не бізнесі. Просто займаюся музикою, в яку вірю. Пишу те, що маю на серці. Не відділяю себе від інших. Спілкуюся зі всіма артистами, ставлюся з повагою до кожного, хто працює на сцені, незважаючи на те, чи слухаю їхню музику в житті, чи ні. Але я — «не своя в дошку». Це — не про мене. Для цього треба бути іншого складу людиною. У цьому світі не надто люблять, коли говориш правду... Тому тримаюся свого кола людей. Дружу з бендом, з яким виступаю, з джазовими музикантами, з академічними. Спілкуюся з Андрієм Хливнюком із “Бумбокса”, в приятельських стосунках із Святославом Вакарчуком. Це — цікаві чоловіки, по-своєму революціонери. Вони зробили з українською музикою те, що до них ніхто ніколи не робив. Для мене вони — національні герої. Знайома з багатьма українськими зірками. Але ми усі живемо своїм життям, у кожного свої концерти, свої графіки. Дружити нам ніколи.

- Часом здається, що за кордоном вас краще сприймають, ніж в Україні. Одне з пояснень, чому так, яке я чула, що українці виховані на музиці інакшого ґатунку...

— Певні труднощі справді є. По-перше, мова. Серед українців малорозвинуте прагнення вивчати іноземні мови. А оскільки мій перший альбом був майже повністю англомовним (одна українська і одна кримськотатарська пісня), то мовний бар’єр між мною і слухачами відчувався. У моєму другому альбомі ALL OR NOTHING левова частка пісень також анг-лійською, але там порівняно більше російських і кримськотатарських пісень. Слов’янська музика за своєю природою базується на інших мелодійних, змістових законах, ніж та, яку виконую я. Люблю українські сумні пісні. У народу, який страждав і страждає досі (кримськотатарський, український), по-особливому виходять сумні пісні. А от веселі українські пісні не надто добре сприймаю. Вони мені видаються занадто легковажними.

Може, якби я хотіла заробити мільйон, я б заспівала що-небудь простеньке чи стьобливе, що подобається всім. Але це — не моя музика. Хочу не мільйон доларів, а своїх сто тисяч людей у кожному місті. Вірю у свого слухача, що він росте разом зі мною. Я за останні два роки, від часу виходу мого першого альбому до другого, який ось-ось презентую, виросла і як людина, і як музикант, і як композитор. Мій другий альбом більш особистісний, у ньому всі пісні про любов. Моя подруга, прослухавши весь альбом, сказала: “Його треба слухати закоханим...”.

- А писали ви його закоханою?

— Звісно. (Усміхається. — О. З.).

- Кажете, що зароблений мільйон для вас — не мета. А як складаються ваші стосунки з корпоративами? Відмовляє-тесь від якихось замовлень, чи для вас не має значення, перед ким і де виступати?

— Виступаю на корпоративах, але погоджуюся не на всі пропозиції. Для мене має значення, де, перед ким, з ким виступати. Не знаю, коли і чому у нас з’явилося таке поняття, як корпоратив... Він вбив концерти. Зараз люди неохоче ходять на виступи. І мені це болить. Той, хто може собі це дозволити, збирає коло людей і купує (страшенно ненавиджу це слово) концерт артиста в приватному порядку. А той, хто не може собі цього дозволити, але хоче послухати того чи іншого виконавця “наживо”, залежний від того, чи збереться зал. Він може купити квиток за 100 грн., а для того, щоб відбувся концерт, не можна ставити тільки таку ціну. Суто з технічних причин. Це не виправдає оренду залу, персонал, який задія-ний, працю музикантів. Мусять знайтися і ті, хто купить значно дорожчі квитки. Хочу, щоб квиток був максимально дешевим. Щоб перед людьми ніколи не поставав вибір: купувати кілограм мандаринів чи купити квиток на концерт. Але не все залежить від моїх бажань. Хоча, може, навпаки треба порадіти за нашу країну, не знаю... У нас так багато багатих людей, які можуть дозволити собі купити концерт артиста і не чекати, коли він у нього буде (раз на півроку чи на рік).

Звичайно, і я працюю на корпоративах. Це — гроші, за які утримую свій бенд, за які пишу музику. Ці кошти дають мені можливість займатися улюбленою справою. Та хотіла б, щоб змінилася загальна ситуація в країні. Може, на мене образяться наші зірки, але нехай би у нас було більше білетних концертів, ніж корпоративів, а не навпаки. Вони приносили б менше прибутків, але більше людей нас могли б почути, побачити, полюбити наші пісні. І у цих слухачів було б ще щось, крім телевізора, де одні талант-шоу...

- А як ставитеся до талант-шоу?

— Вони роблять, з одного боку, хорошу справу, з іншого — не надто. Яка дорога зараз у артиста-початківця? Я закінчила консерваторію, у мене є бенд, своя музика... Що мені з цим робити? Іти на талант-шоу. Іншого виходу — немає. Чекати якусь людину, яка прийде, розкаже, як записати альбом, допоможе десь виступити — безглуздо. Але шоу триває три місяці. І люди, які його дивляться, люблять того чи іншого виконавця рівно ці три місяці, доки він у кадрі. А потім його забувають, бо на екрані — нове шоу і нові виконавці. А для артиста таке забуття — трагедія. Він ставив на це шоу, він у нього вірив.

Після того, як співак засвітився на шоу, його починають запрошувати на корпоративи. Але лише доти, коли він “новенький”, через якийсь час замовлятимуть вже новіших. А він в ейфорії від замовлень думає: “А для чого мені писати пісні, вчитися співати, у мене ж є корпоративи? Поставлю ціну і продаватимусь”. Це вбиває музику. Вона залишається містечковою, ресторанною...

Я ще застала той маленький період, 2-3 роки, коли, щоб пробитися, можна було брати участь у фестивалях, конкурсах. Була там, де мене могли побачити люди і розповісти іншим, що от ми бачили-чули ось таку дівчинку... Така циганська пошта працювала потужніше, ніж сьогоднішнє світіння на екрані. Хоча мій вихід на широку аудиторію відбувся також завдяки талант-шоу. Якби не було “Нової хвилі” в Юрмалі, про мене не дізналися б.

- Стати не учасником, а суддею чи тренером у вокальному телепроекті бажання не виникало?

— У мене був досвід тренера у «Шоу №1» на «Інтері». Від усіх наступних пропозицій завжди відмовлялася. Я — молода артистка і хочу виступати, гастролювати, а не бути залежною від шоу, прямих ефірів, репетицій. Не готова поки що стати педагогом. Бо педагог і виконавець — різні професії. Треба відмовитися від виконання, щоб стати педагогом. У мене була молода педагог у консерваторії, від якої я потім пішла. Вона щойно прийшла в оперний театр, у неї — безконечні гастролі, а мені робити “Травіату”, грати Віолетту — головну партію, найскладнішу у світі академічної музики. Хочу запитати, як це технічно заспівати, як сказати слово, а мені нема у кого, бо педагог на гастролях. Це було несправедливо. Дотримуюся правила: стався до людей так, як хочеш, щоб ставилися до тебе. Тому, якщо вирішу піти на талант-шоу, то на якийсь період відмовлюся від своїх концертів. Зараз іти на такий крок не готова. Не можна сидіти на кількох стільцях. Хоча я дозволила собі різноманітність у роботі. Знялася в кіно! Це для мене надзвичайно важлива подія.

- А що за роль, який фільм?

— Це масштабний художній фільм, яким мають пишатися всі українці. Справжнє кіно про скрутні часи в Україні, 1930-1932-1934 роки. Драма. Режисер — Олесь Санін. Він для мене став людиною року. Це було знайомство з великої літери. Головний оператор — Сергій Михальчук. У нас таке кіно не знімали надцять років. Який підхід до деталей, нюансів, костюмів! Я зіграла головну жіночу роль — українку Ольгу Левицьку. Вона — співачка, актриса, зірка і... повна моя протилежність. Для мене на майданчику все було таке нове. Не вірте, коли вам кажуть, що людина з “тєліка” може бути і актором, і ведучим, і танцюристом... Брехня. Бути актором — інша професія. У мене був досвід в оперних постановках, грала на сцені, знімалася у своїх кліпах. Але кіно — це професія, якої треба вчитися.

- Олесь Санін сам запропонував вам знятися у фільмі?

— Мені ніхто не пропонував зніматися. Мені запропонували прийти на проби. Для справжнього кіно не важливо, хто ти: публічна людина, зіркове лице чи ні, головне — твої здібності. Не можна по блату зніматися в хорошому кіно. Глядач побачить, що у кадрі — ліва людина. Боялася, що на мене дивитимуться у фільмі як на співачку і казатимуть: “Ну ось, і вона попхалася в кіно”. Сподіваюся, так не буде.

Коли прийшла на проби, Олесь (він був різкий, навіть грубий на першій зустрічі) мені сказав: “Не переживаю за ті моменти, коли ти співаєш. Знаю, на що ти здатна. Але у тебе — надзвичайно драматична роль. Чи зможеш її зіграти...”. Вивчила монолог, сцену. Показала, як можу грати. Після цієї проби мене і взяли на роль.

Довідка «ВЗ»

Джамала (справжнє ім’я — Сусанна Джамаладінова) народилася 27 серпня 1983 р. у м. Ош (Киргизстан). У 1998 р. закінчила музичну школу №1 в Алушті (клас фортепіано). А в 2001 р. — музичне училище ім. П. Чайковського в Сімферополі (клас оперного співу). Того ж року вступила до Музичної академії ім. П. Чайковського у Киє-ві (клас оперного співу). Близько семи років була солісткою вокального квінтету Beauty band. Була голосом мюзиклу «Па» Олени Коляденко. Лауреат багатьох фестивалів, зокрема джазових. У 2009 р. перемогла у Міжнародному конкурсі молодих виконавців «Нова хвиля» (Юрмала, Латвія). У 2011-му була фавориткою націо-нального відбору на «Євробачення». Дебютний альбом — For Every Heart — видала два роки тому. Цьогоріч випускає другий альбом ALL OR NOTHING.