Олена Костіна: «Олег Янковський дурив моїх батьків, що особисто перевіряє у мене уроки. Щодня»

Олена Костіна увійшла у велике кіно з виходом на екрани фільму “Польоти уві сні і наяву”. Тоді їй було лише 17 років. Потім було ще багато картин, але роль Аліси і досі залишається найяскравішою у її акторській біографії. З Оленою Костіною я познайомилася на знімальному майданчику серіалу “Нерівний шлюб” у Москві, який зараз транслює телеканал “Україна”. Про культовий фільм “Польоти уві сні і наяву”, творчість, крутий поворот в особистому житті Олена Костіна розповіла в ексклюзивному інтерв’ю журналісту “ВЗ”.

— Ви у 17 років дебютували у фільмі «Польоти уві сні і наяву», який приніс вам шалену популярність. Як потрапили у цю картину?

— Фільм Романа Балаяна «Польоти уві сні і наяву» став справді епохальним. Я навчалася у 10-му класі, і моя хрещена мама — народна артистка Росії Людмила Іванова знімалася у цьому фільмі. Роман Балаян поскаржився хрещеній, мовляв, зйомки картини тривають, а ми досі не знайшли акторки на головну роль. Треба, щоб дівчина була юна, не зіпсована, делікатна і водночас сексапільна. Перепробували вже понад сотню дівчат, але жодна не підійшла. Людмила Іванова, знаючи, що я мрію стати акторкою, запропонувала: «Іди на кастинг. Якщо тебе затвердять на цю роль, допоможу при вступі у театральний інститут». Приїхала у Москву, знайшла готель. Сидить там знімальна група. Я тремтіла як осиковий листок — так хвилювалася. Шукаю режисера. Тоді мені здавалося, що режисер — це щось таке дуже велике, солідне і серйозне… Раптом відчинилися двері, виходить вірменин у розстебнутій сорочці, на грудях хрест (і це у тамті часи!), штани кльош, проходить матроською походкою повз мене. Думаю, що ж це за такий дивний чоловік? Запитую: «А де режисер?». Мені кажуть: так он, щойно тут проходив. Я з ним тоді так і не поспілкувалася. Через якийсь час мене викликали на репетицію, і Роман Балаян сказав, що я йому підходжу, але вирішальне слово буде за виконавцем головної ролі Олегом Янковським. Бо тільки він може сказати, чи працюватиме з непрофесійною акторкою. Потім мені надійшла телеграма, у якій було написано, що маю прибути такого-то числа у місто Володимир на 8 годину ранку для зйомок у фільмі. І приписка, що мушу обов’язково бути, бо на зйомках задіяні полки якоїсь там дивізії. Як з’ясувалося пізніше, телеграму про задіяні війська мені надіслали для того, щоб батьки без проблем могли купити квиток. Приїхала у Володимир, а мене ніхто не зустрічає. Їду у готель. Портьє на вході каже, що актори живуть на 11-му поверсі. Аж тут з номера виходить він — Янковський. Серце моє провалилося, мову відняло. Стою закам’яніла. Тоді всі були закохані у цього актора. І от я перед ним — перелякана. «Ну, що, — каже. — Приїхала? Ти — Аліса?». Кажу так тихо, що ледве сама себе чую: «Я не Аліса. Я — Лєна». Янковський взяв мою сумку, пояснив, що група на зйомках, він туди також зараз їде, бо вже за ним машина прийшла. І пропонує мені вибирати: або їду з ним на майданчик, або можу відпочити... у нього в номері. Мені хотілося з ним відразу поїхати, але настільки була втомлена з дороги, що попросилася у його номер. За день, що просиділа у тому номері, страх минув.

— Виходить, ви Янковському сподобалися?

— Між нами сприйняття було від першого моменту знайомства. Вся знімальна група до мене поставилася по-батьківськи. І хоча я привезла зі собою 25 підручників, бо вчилася у випускному класі, жодного разу ні з одного з них так і не відкрила. Коли приїхали мене провідати батьки, Олег Янковський їм сказав: «Я за вашою донькою стежу. Особисто перевіряю у неї уроки. Щодня!». Батьки переживали за мене, а він їх ось цією неправдою заспокоїв. І взагалі був дуже доброю людиною: підказував, як треба зіграти у тій чи іншій сцені. Він був не лише професіоналом з великої літери, а порадником, другом…

— Ви така молода опинилися серед акул кінематографа у цьому фільмі — Олег Табаков, Олег Меньшиков, Нікіта Михалков, Людмила Гурченко… Як ставилася до вас Людмила Марківна?

— Коли мене запитують про Людмилу Гурченко, намагаюся цю тему опускати. Людмила Марківна була великою актрисою. І у житті, і в кіно. На знімальному майданчику вона домагалася результату будь-якою ціною. Навіть якщо для цього треба було накричати на когось, образити чи принизити. Вона була суворою. До всіх. А до мене насамперед.

— Чому до вас?

— Вона багато чого досягла у житті. І багато чого пережила. Після досягнутої слави багато років була без роботи. Вона — талановита актриса і має бути завжди на головних ролях. А тут прийшла я. Школярка, без освіти, без спеціальної підготовки. А коли Людмила Марківна почула, що я після зйомок планую вступати у театральний, презирливо глянула і, скривившись, сказала: «Милочка, а ты вообще понимаешь, что тебя ждет? Ты отдаешь себе отчет, что такое быть актрисой? Надо уметь петь, танцевать. Надо быть худой!». Це була ревність до молодості. Тому цю тему я завжди намагаюся обходити.

— Після такого шаленого успіху у «Польотах…» ви зіграли ще у кількох картинах, а потім перестали зніматися.

— Після інституту — я закінчила курс Єфремова — знялася не у кількох картинах, а у понад 30 фільмах. Практично не жила вдома. Подорожувала з Ташкента у Свердловськ, з Душанбе — у Мінськ… А потім настав момент, коли вирішила, що мені треба щось змінити у житті. І я пішла працювати у театр. У кінематографі відбулася перебудова. Змінилися режисери. З’явилися інші — молоді. Ті, хто мене раніше запрошував у свої фільми і пропонував ролі у трьох-чотирьох стрічках на рік, перестали знімати. І мене ніхто нікуди не запрошував. Настали важкі часи.

— І тому ви вирішили зайнятися бізнесом?

— Так. Це був кінець 90-х. Зайнялася бізнесом. Мені вдалося збудувати дачу, придбати машину. А потім повернулася в театр. На той момент розуміла, що в кіно актор видає те, що напрацьовує в театрі.

— Зараз ви, окрім того, що знімаєтеся у «Нерівному шлюбі», ще й граєте у театрі?

— Працюю у кількох місцях — в антрепризі, у Московському дитячому музичному театрі під керівництвом моєї хрещеної Людмили Іванової. Граю там гоголівську Солоху. З цією виставою ми їздили в Україну, на батьківщину Гоголя. Викладаю у дитячій театральній студії. Викладаю у Міжнародному інституті ім. Гаврила Державіна акторську майстерність. Як режисер поставила шість вистав.

— У вас була щаслива сім’я, у якій народився син. Але ви розлучилися. Сімейний човен розбився об побут чи були інші на це причини?

— Ми прожили 12 років у цивільному шлюбі. І коли я захотіла народити дитину, з’ясувалося, що це не так просто. Але я цього страшенно хотіла. І тому так пізно — у 42 роки — народила дитину. А після народження Павла щось сталося. Мало уваги приділяла батькові моєї дитини, а він до цього був не готовий. Бо у моєму житті він був єдиним, а тут я повністю присвятила себе дитині. Коли ми розійшлися — я важко це пережила. Не сподівалася, що таким буде фінал нашого кохання. Ми спілкуємося, підтримуємо стосунки, бо для себе вирішила: як би не склалися обставини, він — батько мого сина.

— Ви свого Павлика ще не виводили на сцену?

— Виводила! Він уже в двох виставах грає. Вперше вийшов на сцену у моїй виставі «Москва. 41-й» про випускників московських шкіл 1941 року, коли почалася війна. Мій Павлик вийшов на сцену у складі піонерського загону і читав вірші. Моєму синові ще нема шести років, а він вже сам пише вірші, знає напам’ять мало не всього «Євгена Онєгіна», читає вірші Пастернака.

— Отже, його майбутня дорога вже визначена?

— Ні. Я би не хотіла, щоб він був актором. Бо це дуже важка праця. У нашу професію треба йти тільки тоді, коли ти розумієш, що нічого іншого робити не зможеш. Якщо людина розуміє, що не зможе жити без цього, — тільки тоді треба йти на знімальний майданчик. Що вибере Павло — не знаю. Він ходить на танці, вчиться співати, вивчає іноземну мову.

— Ви йому допомагаєте у вивченні іноземної вдома?

— Трохи знаю англійську. Свого часу знімалася у двох американських картинах і в одній грецькій картині, яку знімали також англійською. У всіх цих фільмах грала росіянку.

— Попри вашу зайнятість, ви погодилися зіграти у серіалі «Нерівний шлюб»…

— Фільм знімає телекомпанія «Телесіті», з якою співпрацюю давно. Режисери мене запросили і відразу затвердили на роль Лейли, яка мене зацікавила від першої сцени. Лейла — мусульманка. У неї — важка доля. Вона заміжня, але чоловік її не кохає. Та ще більша трагедія у моєї героїні через те, що вона не може народити дитину. До цієї трагедії додалася ще одна: Лейла мусить пережити прихід нової дружини чоловіка — юної і красивої. Моя героїня — закохана, можливо, через те Лейла мені близька і симпатична.

Довідка «ВЗ»

Олена Костіна народилася 31 липня 1964 року у Москві. У 1986 році закінчила Школу-студію МХАТ (курс Олега Єфремова), працювала у театрі ім. Єрмолової. Зіграла у понад 40 фільмах, серед яких “Польоти уві сні і наяву”, “Все перемагає кохання”, “Спочатку було слово”, “Панове артисти”, “Людина з команди “Альфа”, “Снігова людина”, “Кохання.ru”... Незаміжня. Виховує шестирічного сина Павлика.

Фільм “Польоти уві сні і наяву” Роман Балаян зняв у 1982 році. Напередодні свого 40-річчя Сергій Макаров (О. Янковський) підбиває підсумки життя. У нього криза середнього віку, йому ніщо не приносить задоволення: ні робота, ні дружина, ні коханка (О. Костіна). Сергій заплутався. У нього закохана Лариса Юріївна (Л. Гурченко), але він цього “не бачить”, хоча користується її машиною...