Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Руслан КОШУЛИНСЬКИЙ: «Свободівці» можуть посміхатися при зустрічі з опонентами. Але, якщо потрібно, – будемо битися...»

В українській політиці нове ім’я – Руслан Кошулинський. Від минулого четверга 43-річний «свободівець» займає крісло по ліву руку від Голови Верховної Ради Володимира Рибака. Про нього говорять більше, ніж про першого віце-спікера Ігоря Калетника, екс-головного митника країни — бо не знають, чого чекати від цього повпреда радикалів. Хто він, один з новоспечених керівників українського парламенту?

Уяву про Руслана Кошулинського можна почасти скласти, послухавши його розмову із кореспондентом «Високого Замку».

— Як почуваєтеся у новій ролі? З крісла віце-спікера світ виглядає інакше?

— На всі речі дивлюся, як і раніше. Щоправда, відчувається виснаженість після виборчої кампанії, адже не було жодного вихідного. Але, враховуючи життєвий досвід, що є у мене, скажу: можу швидко відновитися і виконати ті завдання, які переді мною поставила «Свобода» й інші фракції опозиційних сил.

— Які це завдання?

— Стрижнева позиція — встановити «фільтр» проти антиукраїнських рішень, які пропонуватиме на пленарні засідання провладна більшість. Суворе дотримання регламенту, всіх норм законодавства та Конституції — для нас понад усе. Опоненти з Партії регіонів та КПУ повинні усвідомлювати, на які кроки ми готові піти у випадку, якщо вони ігноруватимуть правила. Ці кроки вони побачили у перші дні нової сесії…

— Як ви звертаєтеся до своїх сусідів по президії, які представляють не дружні для «Свободи» політичні сили? Чи тис­нете при зустрічі їм руку?

— До Голови Верховної Ради Рибака кажу: «Володимире Васильовичу». Бо у нього зі мною значна вікова різниця, та й статус відповідний. До першого заступника спікера Калетника звертаюся «пане Ігоре» — ми з ним майже ровесники. Вітаюся з обома за руку. Це норма етикету, у тому числі для політичних противників. Якихось «людських» взаємин між нами ще не виникало, лише ділові. Не сприймаю стосунків, які виходять за рамки робочих, не дозволяю собі жодних фамільярностей. Тим паче це недоречно на моїй новій посаді — з людьми, які сповідують інші, ніж я, світоглядні засади та цінності.

— Як сприйняли вашу нову роботу у родині?

— Як нове відрядження. Сім’я звикла до того, що я нечастий гість у рідній хаті. Якщо подивитеся на мою біографічну довідку, то побачите, що я роками міг працювати за кордоном. Мив золото, 8-9 місяців був у тайзі і лише два місяці — вдома. Моя дружина працює на тій же роботі, що і раніше, — кухарем.

— За вас, крім опозиціонерів, проголосував 121 «регіонал». Як поясните такий феномен?

— Опозиційні фракції чітко заявили, що за посаду віце-спікера треба голосувати без обговорення, бо це — наша квота. Зрештою, якихось зауважень до мене у більшості не було, бо «регіонали» і комуністи мене фактично не знають. Познайомилися хіба що під час роботи у підготовчій групі.

— У вас тепер, напевно, вже є державна охорона…

— Немає. Думаю, вона мені не до потреби.

— За статусом вам належиться окреме житло. Дружина і діти переїдуть до Києва?

— Поки що мешкаю у готелі «Україна», там, де і всі депутати. Сім’ю зі Львова перевозити не буду.

— У парламенті комуністи, «регіонали» не дорікали вам участю у подіях 9 травня 2011 року у Львові?

— А що я маю з ними до розмови? Кого що цікавитиме, нехай підійде і запитає — я йому своє скажу. Не переймаюся тим, що мої політичні супротивники мають якісь застереження.

— Після перших бойових днів у Верховній Раді, коли опозиціонери давали прочухана «регіоналам», телебачення вихопило кадри, коли ви мило перемовлялися із представником президента Мірошниченком, спортсменом-бойовиком Тедеєвим… Чи можливі нормальні стосунки з ідеологічними візаві?

— Довкола тієї моєї розмови з «регіоналами» багато спекуляцій. Насправді було ось що. До мене підійшов пан Тедеєв з відірваним від чиєїсь маринарки гудзиком і поцікавився: «Чи це часом не ваш?». Відповідаю йому: покажіть, яка фірма? З’ясувалося — Zilli. Я розсміявся і кажу: «Ні, панове, це ваше екіпірування». А збоку «дотравлював» свій анекдот Шуфрич. Це був той момент, коли один проти одного стоять два супротивники — і ви не можете відійти, бо треба контро­лювати вхід у президію. Так, ми можемо про щось розмовляти між собою, але за жодних умов не змінюємо свою позицію. І наші опоненти це прекрасно розуміють. Ми можемо посміхатися при зустрічі з ними, але, якщо потрібно, — будемо битися до найбільшого.

— Журналісти помітили, що ви допустили першу обмовку, при згадці про Лічильну комісію. Сказали «фракція Компартії», хоча раніше заявляли, що симоненківці не мають права на фракцію, а лише на групу…

— Це неправда. Можна підняти стенограму і переконатися у цьому. З огляду на здобуту кількість мандатів, Компартія могла претендувати на участь у Лічильній комісії як депутатська група, а не фракція. Тому я свідомо зробив відхилення від проекту підготовленої постанови про утворення цієї комісії і зачитав: «Комуністична партія України». Слово «фракція» не вживав.

— У вашій трудовій книжці є запис, що працювали «кухарем». Яка нині ваша улюблена страва? Що любите самі готувати?

— За освітою я — «технік-технолог з приготування їжі». Років десять працював у сфері громадського харчування. Перше моє робоче місце — готель-ресторан «Беркут», що на Яблунецькому перевалі Івано-Франківської області. Перед тим успішно закінчив технікум. Свідомо не брав червоного диплома, бо був одним із керівників студентського руху, і це виглядало б некоректно щодо моїх друзів…

А споживати люблю усе натуральне. Кухарські хитрощі — лише для гурманів. Залюбки готую дичину. Однак часу для цього давно вже не маю.

Довідка «ВЗ»

Руслан Кошулинський народився 1969 року у Львові. Тут навчався у спортивному інтернаті. У 1991 році закінчив кооперативний технікум, а у 2006-му — Тернопільський державний економічний університет за спеціальністю «право». Працював, зокрема, на добуванні золота у Красноярському краї Росії. У 2004 році був помічником-консультантом народного депутата Олега Тягнибока. З 1997 року є членом ВО «Свобода», із 2008-го — заступником голови цієї партії. У листопаді 2010 року очолив фракцію «Свободи» у Львівській міськраді. У парламент потрапив за партійними списками цієї політсили (№12 у виборчому списку). Виховує доньок Христину, Іванну і сина Богдана. Згідно з офіційною декларацією, у 2011 році загальні доходи Кошулинського становили 18 250 грн. Має помешкання площею 165,2 кв. м, два автомобілі — “Форд Транзит” 2004 р. в. і батьковий «Запорожець» 1985 р. в. Але сам за кермом не їздить, водійських прав не має.

Розмовляв Іван ФАРІОН.

Фото зі сайту glavred.info

Схожі новини