Олексій РИБНІКОВ: «Ленкомівська «Юнона і Авось» помітно відрізняється від мого первісного задуму»

Творчість Рибнікова знають і пошановувачі класики, і завсідники симфонічних концертів, і рок-меломани та діти, що полюбляють мультфільми (його музика звучить в таких кіно-хітах, як “Острів скарбів” Євгена Фрідмана та “Той самий Мюнхгаузен” Марка Захарова)... Він — автор симфоній, інструментальних концертів, опер-містерій, мюзиклів, рок-опер, зокрема легендарної “Юнони і Авось”, музики до кінофільмів... У Москві функціонує Театр Олексія Рибнікова, який ставить на сцені його творіння. В Україну Олексій Рибніков разом із своїм театром привозить рок-оперу “Юнону і Авось”. У своєму інтерв’ю розповідає кореспондентові “ВЗ” і про свій зірковий твір, і про музику до кінофільмів, і про плани на майбутнє.

— Ось уже 30 років ваша рок-опера “Юнона і Авось”, яку зможуть побачити львів’яни 17 жовтня на сцені Львівської опери, збирає аншлаги. Як пояснюєте настільки успішну її долю?

— Жоден митець не може передбачити, чи буде успішним його твір. Щасливий, що понад 30 років спектакль «Юнона і Авось» користується успіхом у публіки в театрі «Ленком». А тепер і наш театр з незмінним успіхом грає його в Росії і за кордоном. Ленкомівська «Юнона і Авось», поставлена Марком Захаровим, помітно відрізняється від мого первісного задуму. Незважаючи на грандіозний успіх, завжди відчував якесь незадоволення втіленням моїх ідей. У центрі вистави виявився не стражденний чоловік, з його сум’яттям, болем і пошуком себе, душі, а любовна історія на фоні морських подорожей. Частково через це створив свій «авторський» театр, де можу найбільш точно втілити релігійно-містичну складову, закладену автором віршів Андрієм Вознесенським і мною.

— У вас є свій “авторський” театр — Театр Олексія Рибнікова. Попри те, що він базується у Москві, власної сцени ви там не маєте, показуєте свої роботи або у чужих театрах, або на гастролях...

— Все доводиться досягати через подолання. У середині вересня у Театральному залі Московського Міжнародного Будинку Музики відбулася прем’єра мого нового спектаклю “Алілуя любові”, ідею якого підказали мені шанувальники, які прагнули знову зустрітися з героями своїх улюблених постановок. До нього увійшли сцени з моїх найбільш відомих театральних творів, а також кілька тем із пісень для фільмів. Як у калейдоскопі одна яскрава сцена змінюється іншою, одна любовна пара змінює іншу. Мюнхгаузен і Марта, Андрій Болконський і Наташа Ростова, Хоакін і Росіта, Рєзанов і Кончіта... Вистава задумана як варіація на тему любові. Майже завершена музична драма за Толстим «Війна і мир». Це — не опера. Але у музичному драматичному театрі поки ще не було такого втілення «Війни і миру», і мені було цікаво поглянути на неї через призму сучасної музичної мови.

— Дехто вважає, що левова частка кіномузики — це та ж класична музика, але адаптована до масової аудиторії. Згідні з цим?

— Не можу сказати «так» на 100%. Хоча в деяких фільмах прослуховують класичні твори. Приміром, в «Аватарі». Можна ж створити нове, не знаючи, якою буде реакція глядача, а можна взяти те, що свідомо глядачеві приємно чути. Мої мелодії з кінофільмів, до прикладу, переходили у більш великі твори. Скажімо, якісь теми рок-опери «Зірка і смерть Хоакіна Мур’єти» прийшли з мультфільмів. А музика з мультфільму «Бідна Ліза» за Карамзіним зажила окремим життям, стала піснею «Біла шипшина» на вірші Андрія Вознесенського. І навпаки бувало. Наприклад, режисер Костянтин Одегов почув повільну частину з моєї Шостої симфонії і поставив її головною темою у фільмі «Спадкоємці».

— Як оцінюєте музичний простір в Росії, Україні, в Європі?

— Мистецтво повинно розвиватися. Повинно бути багато сучасних оперних вистав на всі смаки. Але спостерігаємо повну відсутність бажання ставити щось з нуля — коли є нове лібрето, нова музика, нові рішення... Зараз не можна виділити якийсь певний театральний жанр як найбільш популярний. У кожного є свій глядач. Музичний театр, яким сформувався наприкінці XX століття, таким він і залишився. Це музичні спектаклі різного плану — мюзикли, рок-опери... Є ті, у яких більша увага приділена драмі, а є просто музичні шоу, як «Mamma Mia». Класична опера зараз на висоті у всьому світі. Сучасні режисери-постановники намагаються зробити з класики щось неймовірне. Але співають ті ж самі ноти, оркестр грає ту ж партитуру, а те, що бачимо на сцені, — осучаснення. Аудиторія скучила за чистотою в класиці, щоб поєднувалися музика і візуальний ряд.

Якщо говорити про мюзикли, то у нас вони менш професійні, ніж на Заході. Нема театрів для сучасних музичних жанрів. Всі театри у нас або драматичні, або оперні, або театри оперети. Для мюзиклів необхідне певне світлове та звукове обладнання, що для наших театрів — складність. Є театральне приміщення, але звукову апаратуру треба брати в одному місці, світлову — в іншому. Про те, щоб приїхати в театр, де вже все обладнано, доводиться тільки мріяти.

— Яку музику слухаєте в машині, вдома? Що любить слухати ваша сім’я?

— Хорошу (сміється. — О.З.). Мої діти вже дорослі. Для них музика — частина життя. Син — композитор, продюсер і звукорежисер, пише музику для кіно. Донька — художник. Старшому онукові — 14 років, симфонічна музика йому подобається.

— Чим, окрім музики, захоплюєтеся?

— Люблю подорожувати. Саме у таких поїздках приходить натхнення та народжуються нові твори.

Довідка «ВЗ»

Олексій Рибніков — композитор, народний артист Росії, заслужений діяч мистецтв, автор музики до численних кінофільмів, мультфільмів, музичних спектаклів, а також камерної і симфонічної музики. Народився 1945 року у родині митців. Почав пробувати себе як композитор у дитинстві: у вісім років написав кілька фортепіанних п’єс, а в 11 — балет «Кіт у чоботях». Навчався у Московській консерваторії по класу композиції А. І. Хачатуряна. З 1969 по 1975 рік викладав у Московській консерваторії на кафедрі композиції. У 1979 році був визнаний Всесоюзним хіт-парадом найпопулярнішим композитором року. В 1989 році загальний тираж проданих дисків з музикою Рибнікова перевищив 10 мільйонів примірників. В 1999 році Постановою Уряду Москви був створений Театр Олексія Рибнікова. Живе і працює в Москві. Дружина — Тетяна, закінчила МГУ імені М. В. Ломоносова. Дочка — Анна, кінорежисер. Син — Дмитро, композитор, музикант.