Передплатити Підтримати

Волинський Штірліц боровся з комуністами до 1950 року

Узяв за псевдо прізвище свого ворога-кадебіста

Сергій Богдан на псевдо Биков. Фото з архіву Любомльського краєзнавчого музею

На Волині багато літ кадебісти ганялися за місцевим Штірліцом. Таким залишився в пам’яті людей повстанець Сергій Богдан. Він був надрайонним керівником Любомльського району. Разом з побратимами боровся за Україну з німцями й комуністами. Аж до 1950-го! Тоді патріота зрадили.

Батьків Сергія під час Другої світо­вої війни вивезли у Сибір. А він далі мріяв про незалежність України. Спершу, з приходом німців, сподівався, що вони допоможуть здобути українську державу. Зрозумівши, що помилявся, вступив до лав ОУН, а 1942 року — в УПА. Мав усього 21 рік, а вже керував сотнею! Пізніше став провідником у Старовижів­ському районі, очолював службу безпеки і був надрайонним провідником тодіш­нього Головнянського району (тепер це Любомльщина).

Справжнє ім’я повстанця мало не за­губилося у вирі історії, адже усі його зна­ли під псевдо Биков. Як виявилося, таке прізвище мав його ворог-кадебіст.

1944 року повстанці Бикова мали бо­ївки та схрони на території Шацького, Любомльського та Головнянського ра­йонів. У багатьох селах працювали явоч­ні квартири. Але інформація фактично до сьогодні залишалася засекреченою. Колишній директор Любомльсько­го краєзнавчого музею Олександр Остапюк розповів:

— Із приходом Незалежності радян­ські спецслужби палили архіви. Але зна­чну частину документів по Бикову вдало­ся врятувати. Вони увійшли до колекції краєзнавчого музею. Зокрема, автобіо­графія повстанця, написана його рукою, де згадується, у яких боях та акціях брав участь. Про неї довідалися лише кілька років тому. До речі, у 90-х роках по селах ще жили люди, які добре пам’ятали Би­кова й розповідали про нього неймовір­ні історії.

Згадували, зокрема, що у повоєнні роки Любомль був військовим містечком — тут жили тисячі радянських солдатів і офіцерів. А Биков у розвідку міг вийти навіть серед білого дня. Збереглися спо­гади старожилів, як повстанець на зиму позичив у селянина кожуха, бо мерзли хлопці у криївках. А потім повернув його весною.

Просто легендарно виглядають роз­повіді про зухвалий прихід Бикова на танці у кінотеатр імені Чапаєва та на обід офіцерів у ресторані «Голубий Дунай». Після кожної з таких вилазок вороги зна­ходили записки «Тут був Биков». Ходив у кадебістів під самісіньким носом, його називали невловимим.

Але у долю героя втрутилася зрада. На Бикова в районі влаштували справ­жні лови. Врешті-решт знайшлася лю­дина, яка погодилася виказати підпіль­ника. Сталося це 1950 року. Сергія з провідницею на прізвище Головей ка­дебісти оточили на хуторі поблизу села Глухи Старовижівського району. Повста­нець не здавався й тримав бій до остан­нього, убивши одного й поранивши ще двох ворогів. Та сили були нерівні. І жит­тя повстанського провідника обірвала ворожа куля… Тіло хлопця на впізнання привезли в Головно й поклали під стіною відділу МДБ. Неподалік селища Бико­ва, очевидно, й «поховали», прикопав­ши десь на окраїні. Досі його могилу не знайдено.

Та навіть після смерті Биков воро­гам не давав спокою. Якось у 70-х роках працівники КДБ у своїх архівах знайшли багато фотографій членів ОУН-УПА. Пе­реглядаючи знімки, начальник мало не втратив дар мови: перший секретар райкому партії Пом’яновський був не­ймовірно схожий на Бикова! Його відра­зу зняли з посади, зібравши терміновий пленум. Потім розібралися, що сталася помилка, але посади секретарю не по­вернули.

На жаль, відомих нащадків Сергія Богдана немає. Хоча старожили ствер­джували, що хлопець мав дружину й ди­тину. Розповідають, що коли його взяли, жінка від повстанця відмовилася…