Російська церква проклинала Мазепу у перший тиждень Великого посту

У першу неділю Великого посту (він зараз триває) Православна церква України святкує «Чин Торжества Православ’я» — як перемогу над різними єресями. І саме у цей день Російська православна церква (РПЦ) виголошувала анафему великому українському гетьманові Іванові Мазепі. Проклинала його разом з усіма відступниками, єретиками, вбивцями… Попри те, що Мазепа був людиною віруючою і збудував десятки храмів та монастирів.

Іван Мазепа був дуже освіченою і за­можною людиною. Знав вісім мов, був чудовим дипломатом та економістом. Українське господарство у добу Мазепи пережило піднесення. Також цей гетьман був ревним заступником православ’я. За роки його правління було зведено по­над 200 храмів! Із них майже пів сотні — під безпосереднім патронатом само­го Івана Мазепи. Найвизначніші святині, що дійшли до наших днів, — дзвіниця Со­фійського собору у Києві, Свято-Возне­сенський собор у Переяславі, Троїцький собор у Чернігові та Києво-Печерська лавра, яку розбудував і звів навколо пар­кан.

А скільки храмів відреставрував Ма­зепа! Скільком зробив безцінні дари — ікони, хрести, чаші, митри, ризи, дзво­ни… Купував для соборів срібні раки для мощей, замовляв богослужбові книги, оздоблені золотом-сріблом та коштов­ним камінням. Подарунки від Мазепи по­їхали в єрусалимський храм Гробу Гос­поднього, на Афон, у Царгород. А в Сирії його коштом видали «Євангеліє» араб­ською мовою.

Внесок Мазепи у розбудову церкви неймовірний! Історики сьогодні, оціню­ючи діяння Мазепи, говорять про осо­бливе піднесення духовного життя на Гетьманщині. Розквіт був усіх галузей культури — освіти, науки, літератури… А в мистецтві з’явилося поняття «україн­ське бароко». Київ відродився як духо­вний центр України.

Разом з тим, як гетьман Війська За­порізького, Іван Мазепа намагався об’єднати козацькі землі. Розумів, що об­межуються права Гетьманщини, а тися­чі українців воюють за московського царя на війнах, працюють на будівництві Пе­тербурга, каналів, фортець… І виступив зі шведським королем Карлом ХІІ проти Петра І. Тому відразу став лютим ворогом російського царя. Щоб публічно принизи­ти Мазепу, Петро І написав листа патріар­шому престолу у Москві, щоб на гетьмана у церкві наклали прокляття. Анафему, як усе має відбуватися, Петро написав сам.

Це було страшне видовище. У Глухо­ві (нині — Сумська область) напередодні приїзду ієрархів стратили багатьох свя­щенників, а їхні голови вивісили на пло­щі. Збереглися свідчення, що усі присутні церковнослужителі були одягнені в чорні ризи і тримали чорні свічки. Співали псал­ми і викрикували: «Хай буде Мазепа про­клятий!». Потім архієрей вдарив опудало палицею і вигукнув: «На зрадника і від­ступника Івана Мазепу — анафема!».

У Вікіпедії подано цитату з цієї анафе­ми: «Новый изменник, нарицаемый Иваш­ка Мазепа, бывший гетман украинский, или паче — антихристов предтеча, лютый волк, овчею покрытый кожею, и потаенный вор, сосуд змеин, внешне златом блестя­щий, честию и благолепием красящийся, внутри же всякой нечистоты, коварства, злобы диавольской, хитрости, неправды, вражды, ненависти, мучительства, крово­пролития и убийства исполненный. Ехид­нино порождение, как змей вселукавый, яд своего злого умышления на православ­ное государство изблева в 1708 г. в меся­це декабре… Как второй Иуда-предатель, отвержися Христа Господа и благочинной державы…».

Мороз по шкірі… Як швидко з вірно­го церкви зробили Юду… Російська ім­перія оголосила інформаційну війну іме­ні та добрій пам’яті Мазепи. Образ його як невдячного зрадника підтримувався до наших днів.

Хоча були окремі педагоги, які навіть у радянські часи не боялися сказати прав­ду. Зокрема, Іван Сльозко, давно вже по­кійний, який викладав історію у моїй шко­лі у містечку Ківерці. Я добре пам’ятаю тему Полтавської битви і слова вчителя: «А тепер закриваємо підручник. Я вам розповім про Івана Мазепу, який ніколи не був зрадником України, а був її геро­єм».

Російська церква проклинала нашо­го гетьмана у першу неділю Великого посту впродовж понад півтора століття. При цьому активно використовуючи для богослужінь храми та монастирі, зведе­ні ним. Лише 1869 року ім’я Івана Мазе­пи звелів викреслити із «Чину Торжества Православ’я» імператор Олександр І. Бо, гостюючи у Києві, був вражений, що гетьмана одночасно і славлять як будів­ничого храму, і проклинають.

Цікава доля глухівської церкви, в якій прокляли Мазепу. Невдовзі вона згоріла. Звели нову — на неї завалилася дзвіниця. Тільки відновили — святиню спопелила пожежа… Майже через сто років церкву таки відбудували, але потім її знесли ко­муністи.

За рік після анафеми віддав Богу душу й сам гетьман. На чужині — у Молдов­ському князівстві, куди втік від царського переслідування. Не мав Мазепа спокою і після смерті, бо могилу його сплюндру­вали. Пізніше перезахоронили у Галаці в Румунії. Але й туди добралася рука ро­сійських солдатів — дізнавшись, де мо­гила відомого гетьмана, розграбували її, труну розбили, а кістки викинули…