«Біле золото» по-українськи

«Білим золотом» радянська пропаганда називала бавовник, який у ті часи став монокультурою Середньої Азії. Її розводили, виснажуючи ґрунт та отруюючи усе навколишнє середовище. Україна теж не залишилася осторонь бавовнярства.

У 1979−1980 рр. було завершено створення на Дніпрі каскаду з шести гідровузлів з водосховищами. Не будемо чіпати конспірологічної версії їх появи — підрив ГЕС у випадку наступу військ НАТО і створення затопленої зони, непрохідної для танків, а розглянемо причину фактичного екологічного знищення Дніпра на прикладі Каховського водосховища.

У жовтні 1952 р. в Москві відбувається ХІХ з’їзд ВКП (б), яку перейменовують у КПРС. Це був останній великий форум для Сталіна. Тоді було затверджено амбітний план розбудови комунізму на основі проведення гігантських будов. Серед цих будов планувалося й створення Каховської ГЕС разом із водоймищем. У пункті 6 резолюції з’їзду було вказано: «…розгорнути будівництво Сталінградської, Каховської та Новосибірської електростанцій», а в пункті 7 виголошувалося: «…розпочати будівництво зрошувальних та обводнювальних систем … Північно-Кримського каналу».

Рішення партійців спиралося на вже наявну Постанову Кабінету Міністрів СРСР від 20 вересня 1950 р. Якщо уважно проаналізувати документ, то стає зрозумілим, що ні додаткова електроенергія, ні підвищення врожайності традиційних для півдня України сільгоспкультур авторів Постанови не цікавили. Справжньою метою створення гігантського резервуару води, яке призвело до знищення історичної пам’яті українського народу та природної системи плавнів, яка створювалася тисячоліттями, було впровадження в українських степах посівів бавовнику. Про підвищення врожаїв інших культур йшлося побіжно. Ось витяг з Постанови:

«Постановили:

1. Здійснити побудову зрошувальної системи для зрошення 1,5 млн га і обводнення понад 1 млн 700 тис. га земель у південній Україні та у північних районах Криму і створити нову гідроенергетичну базу на річці Дніпро для постачання електроенергією сільського господарства та промисловості.

У вказаних областях збудувати:

…а) гідроелектростанцію на річці Дніпро в районі міста Каховки встановленої потужності 250 тис. кВт з виробленням електроенергії 1 млрд 200 млн кВт-годин у середній по водності рік, греблю, суднохідний шлюз, велике водосховище ємністю 14 млрд куб м та насосні станції…

3.Передбачити в районах зрошувального землеробства… розвиток покосів бавовнику…

12. Зобов’язати Міністерство сільського господарства СРСР передати Міністерству бавовнярства СРСР:

а) водогосподарчі організації, зрошувальні системи і будівництво іригаційних об’єктів у Херсонській, Запорізькій, Миколаївській та Ізмаїльській областях УРСР;

б) машинно-меліоративні станції у Херсонській, Миколаївській, Одеській та Ізмаїльській областях і ділянку з виконання земляних робіт у Запорізькій області;

в) український трест з проектування іригаційних систем і гідротехнічних споруд «Укрводпроект», зберігши за ним виконання проектно-дослідницьких робіт з водного господарства у всіх областях УРСР".

Місцева газета «Нікопольська правда» відгукнулась віршованими рядками:

«…Ти вже бачиш в уяві бавовник на тучному полі, Й теплохід голубий, що туркменським каналом пливе».

У 1952 р. на шпальтах газети розповідалося про переваги від створення водоймища для півдня України: «Зрошення дасть можливість вирощувати на великих площах високі і сталі врожаї бавовни — по 20−25 ц з га, пшениці і рису по 40−45 ц… У зв’язку з величезним збільшенням виробництва бавовни широкого розвитку на півдні набере українська бавовняна промисловість. Херсон стане великим центром бавовняної промисловості на Україні… Для перероблення насіння бавовнику будуть збудовані нові олійно- екстрактні заводи, зокрема в Херсоні і Мелітополі». У Херсоні таки збудували завод з переробки бавовни. Він працював на привозній сировині з Середньої Азії і у 90-х роках благополучно збанкрутував. У Нікополі збудували ниткову фабрику. Сировини не було, її везли з Узбекистану, робітників теж не було — завезли в’єтнамців. Зараз на місці фабрики руїни.

Для фінансування таких величезних планів з розвитку нової галузі промисловості у травні 1952 р. було випущено Державну позику розвитку народного господарства СРСР, що «викликало нову хвилю патріотичного піднесення», як писали тогочасні газети. Щоб підтримати це піднесення, Довженку дозволили зняти фільм «Поема про море» про щасливих будівників рукотворного моря. Довженко жахнуся, побачивши знищення природи та історії України. «Наше нове море — наше нове горе!» — записав режисер у своєму щоденнику.

Плантації бавовни з’явились в українських степах ще до війни, після голодомору тридцятих років, коли зломлене індивідуальне селянське господарство перейшло на рейки плановості і підпорядкованості. Але врожайність та якість вирощеної бавовни були невисокі. Відсутність традицій вирощування, кліматичні умови і невелика кількість ґрунту, що підходить для бавовнику, не дозволяли розгорнути його виробництво у промислових масштабах. Посіви кущів бавовнику ще до війни були у с. Капулівці Нікопольського району. На збиранні коробочок працювали місцеві школярі. Вони ж потім займалися збиранням насіння з розірваних коробочок.

У післявоєнний час виробництво бавовни зростає з кожним роком, що призводить до створення галузевого міністерства. У 1949- 1953 рр. у СРСР щороку в середньому виробляли 3487 тисяч т бавовни-сирцю, у 1954−1958 рр. по 4204 тисячі т, а в 1959 р. було вирощено найбільшу кількість бавовни за всю історію Російської імперії та СРСР (не беремо до уваги «рекорди» Рашидова) — 4614 тисяч т. Напередодні 1941 р. в УРСР разом із Кримом засівали понад 260 тис. га і збирали близько 100 тис. т бавовни-сирцю. Після війни посівна площа під бавовник зросла до 475 тис. га (1952 р.). На збиранні бавовнику, як і до війни, працювала учнівська молодь. Однак з 1956 р., як сказано у постанові уряду, «зважаючи на несталість врожаїв у неполивних умовах, бавовносіяння в неполивних умовах було припинено».

Це формулювання звучить дивно, адже в 1956 р. Дніпрова вода по численних каналах пішла у степ. Тому казати про неполивні умови — нелогічно. Найвірогідніше, припинення вирощування бавовнику і переорієнтація води з Каховського водоймища пов’язані із зовнішньополітичними факторами. Величезна армія часів Сталіна потребувала безперервного надходження бавовнику, і Середня Азія не могла задовольнити потреби військових (форма і вибухівка). Надходження традиційної для російського ринку єгипетської бавовни, яка тоді була в руках англійців, було припинено у зв’язку з початком «холодної війни». Саме це, можливо, й спонукало Сталіна переорієнтувати українські чорноземи на вирощування бавовнику, а не зернових. Народ без хліба може вижити, а роздягнута армія воювати не буде. У 1956 р., коли у Кремлі вже сидів Хрущов, розпочалося скорочення армії, а головне, підтримавши Гамаля Абделя Насера у Суецькій кризі, СРСР отримав безперешкодний доступ до довговолокнистої якісної бавовни з долини Нілу. Потім довгі роки з України возили зброю, а назад пароплави вантажилися тюками з бавовною. До того ж Микита Хрущов вважав, що народ годувати таки треба.

Ось з цими факторами, можливо, і були пов’язані перетворення Дніпра на величезний резервуар Міністерства бавовнярства і його подальша доля, а також припинення експериментів у сільському господарстві. Хоча спроби вирощувати екзоти в українських степах виникали не раз: то сіяли кок-сагиз, то арахіс, то кунжут… Хоча зараз, коли клімат змінюється, екзотичні культури усе частіше з’являються на українських ланах. Але до бавовнику, який свого часу перетворив Узбекистан на зону екологічного лиха, справа не дійшла. А Каховське водоймище, затопивши десятки сіл, історичні місцини, пов’язані із запорозьким козацтвом, змінивши гідрологію степу, знищивши водоносні шари ґрунту, залишається пам’ятником епохи комуністичного свавілля у питаннях природи.

Ігор Анцишкін