Придорожні фігури зводили на місці язичницьких капищ

На Волині при в’їздах у міста та села, на роздоріжжях чи навіть у полях можна побачити придорожні хрести. Десь вони прикрашені різнокольоровими стрічками, десь — рушниками чи просто дбайливо пофарбовані. Ці фігури мають різну висоту, по-різному оздоблені різьбою. Та всі мають одну символіку. Яку? Про це — розмова зі священником, викладачем Волинської православної духовної академії Андрієм Хромяком.

Перший придорожній хрест на Волині з’явився 800 років тому!

— Хрест — це знаряддя нашого спасіння, — говорить отець Андрій Хромяк. — У древні часи розп’яття вважалося смертю зневажливою. Їй піддавали лише розбійників, які вчиняли найважчі гріхи. А ще, вона дуже болісна, довга, мученицька. Ісус Христос окропив хрест як знаряддя смерті своєю кров’ю, щоб воно стало символом воскресіння. Тож ставимося до нього дуже шанобливо.

Коли в Київську Русь прийшло християнство, з ним повелася й традиція ставити фігури. Часто хрести встановлювалися на місці язичеських капищ, аби акцентувати увагу: «Тут живуть християни».

В історичних документах вперше згадується придорожній хрест на теренах сучасної України в ХІ столітті. Його встановили у пам’ять про розп’яття печерського ченця Євстратія. На Волині ж перший хрест звели на початку 13 століття біля села Зимне нині Володимир-Волинського району. Він з’явився на місці смерті Клима Христинича, вірного дружинника короля Данила, який загинув, захищаючи рідну землю від поляків. Згадка про це є навіть у «Літописі Руському»! Кажуть, сьогодні до цього хреста приходять молитись жінки, які не можуть мати дітей. Також тут складають присягу юні військові ліцеїсти.

На Поділлі знайдено хрести, які датуються XV, XVI та XVII століттями.

Зображають і півня, і 30 срібняків

Фігури почали ставити при в’їздах у села чи на полях, як обереги, також на роздоріжжях, аби нейтралізувати дію нечистої сили, у пам’ять про певні події, зокрема, скасування кріпацтва, чи як свою особисту пожертву в ім’я Господнє. Щоб і місцеві, і подорожні могли біля них приклонитися. Ставили також хрести на місці чудесних об’явлень Матінки Божої та Ісуса Христа чи там, де люди гинули наглою смертю. Чимало придорожніх фігур стало з’являтися в часи, коли селян косила чума та холера. Вірили: вони перегородять шлях страшній хворобі.

— Що зображають на фігурах? — запитую у священника.

— Обов'язковим атрибутом є зображення самого розп’ятого Христа, — каже. — Іноді відтворюють цвяхи, плоскогубці, спис. Щоб показати, як були звершені тортури.

Також вирізьблювали на дерев’яних розп’яттях півня, який тричі проспівав при зреченні апостола Петра, драбину, з допомогою якої вартові знімали тіло Сина Божого, чи гральні кубики, якими солдати розігрували одяг Розіп’ятого. На окремих хрестах можна знати зображення тридцяти срібняків, заплачених Іуді за зраду, миску з миром, яким діви обтирали тіло Спасителя, та терновий вінець, як символ страждання.

Хто нищив святині — гинув страшною смертю

У радянські часи влада забороняла встановлення придорожніх хрестів. А ті фігури, що вже стояли, розпоряджалися знищити. Селяни рятували їх, як могли. Хтось ставив на кладовищі на могилі, хтось переховував у лісі. Та все одно чимало святинь було «вирвано» із землі. Як свідчить людська пам’ять, бузувіри гірко платилися за наругу над святинями. Хтось з ярих атеїстів загинув страшною смертю, а в когось вимер весь рід…

У наш час традиція ставити фігури відновлюється. Їх громада щедро прикрашає різнобарвними стрічками та рушниками. Дарують хрестам оздобу й ті, що просять у Бога помочі у вирішенні якихось житейських проблем: дівчата хочуть вийти заміж, безплідні жінки — народити маля, багато хто — повернути здоров’я чи зібрати щедрий врожай. Коли юнаки йдуть до війська, стараються зав’язати свою стрічку якомога вище, аби повернутися додому живими. Обдаровують фігуру й тоді, коли задумане здійснюється.

Перед придорожніми хрестами зупиняється похоронна процесія, не минають увагою розп’яття у своєму селі й молодята. Ці святині сьогодні дуже вшановують.

— Якщо хочеш бути досконалим, візьми хрест свій та йди за мною, казав Христос, — нагадує слова з Біблії отець Андрій Хромяк. — Це — дороговказ до Царства Небесного.

Волинська область