«Багно на площі Ринок було таке глибоке, що можна було у ньому зав’язнути по пояс»

Львів потерпав від «сміттєвої кризи» не тільки у 2016−2017 роках. У середньовіччі, наприклад, містяни абсолютно не переймалися такою «дрібницею», як очищення королівського міста Лева. Відповідно, вулиці і площі потопали у купах нечистот, а містяни задихалися від смороду. Не кращою була ситуація і в наступних століттях. Проте така-сяка «комунальна служба» все ж таки існувала. Про те, як прибирали Львів у давнину, розповідає книга Яна Геринського «Львів невідомий» (рік видання — 1938).

Наприклад, у 1878 році на приби­рання Львова протягом цілого року виділяли близько п’яти тисяч зло­тих. «У міських хроніках є інформація, що протягом усього 1630 року під час очи­щення міста напрацьовано 90 робочих днів, — пише автор. — Тому не дивно, що Львів у ті часи являв собою „нендзу“. На прибирання міста йшло тільки 0,3% із загальних видатків міської скарбниці. У 1630 році для цього на рік видали 27 зло­тих і 29 гривень (для орієнтації — пара во­лів для перевезення сміття коштувала 45 злотих). Того ж року кінь коштував 28 зл., пара взуття — 2 зл., а на прийом короля Владислава ІV та його двору і для прийо­му дворян місто видало 4 тисячі 868 зл.».

Городяни скаржилися і нарікали на нехлюйство у місті, а у 1643 році Ро­ман Зубик писав у своїй праці «Фінан­сова господарка Львова у 1624−1635 рр.»: «Місто лежить у великому гнійному смороді, звідки йде загроза людському здоров’ю». За чистоту у Львові відповідав «штат» зі «старшого пурганта» і «чепака», які часто уособлювалися в одній людині. Пургант мав у підпорядкуванні помічника возниці і «малодоброго» (так тоді назива­ли ката). З єдиним возом і парою волів ці «комунальники» мали зобов’язання утри­мувати чистоту тільки на площі Ринок, а про решту тротуарів мусили клопотатися самі власники будинків.

Обов’язком містян також було пере­кладати бруківку перед будинками, утри­мувати дощові ринви в належному стані тощо. Місто не дбало про ратушу і замок, а обивателі, наслідуючи владу, так само ставилися до чистоти своїх подвір’їв і тротуарів перед будинками. Так трива­ло 200 років, протягом XVII і XVIII століть. Читаємо у «Листах Краттера», виданих у 1776 році: «Про заклади, які би займали­ся дотриманням чистоти у місті, ніхто на­віть не думав. Хідники у Львові були такі занедбані, що на них було більше землі, ніж каміння. Різного роду нечистоти ви­сипали і виливали просто на вулицю. Під час дощу багно було таке глибоке, що можна було у ньому зав’язнути по пояс. Гайдуки мусили підпирати карети, які їха­ли по вулиці, з двох боків, бо інакше вони би впали на бік. Цісар Йозеф Другий, коли прибув перший раз до Львова, за­стряг просто посередині міста, хоча його карета була запряжена шістьма кіньми. Для проходу пішоходів на брудній вули­ці було укладено каміння, але на такій ве­ликій відстані, що потрібні були неабия­кі зусилля, щоби по тих каменях скакати. Хто не доскочив до наступного каменя, міг впасти у нечистоти. Ратуша слугува­ла міською в’язницею, а з її вікон звисала брудна спідня білизна».

Задля справедливості треба сказати, що в ті часи легковажили вимогами чи­стоти у цілому світі. У французькому Вер­салі, так само як і в Лондоні, влітку так докучав сморід від королівського палацу, з вікон якого виливали нечистоти, що го­родяни масово виїжджали жити на село.

Фото з відкритих джерел