Глініке - міст шпигунів

Минулої суботи, 10 лютого, на прикордонному пункті Койдула Естонія і Росія обмінялися шпигунами. Артем Зінченко повернувся до Росії, а бізнесмен Райво Сусі — до Естонії. Райво був заарештований у московському аеропорту позаминулого року, коли летів до однієї зі східних країн, – за розвідувальну діяльність на користь своєї маленької країни, яку проводив ще 12 років тому.

І пам'ять повернула на 56 років назад, коли того ж дня, 10 лютого, але 1962-го, на мосту Глініке, що веде з Потсдама до Берліна,  провели подібний обмін агентами між Радянським Союзом і США. Тоді американці віддали СРСР полковника Рудольфа Абеля — в обмін на пілота Френсіса Пауерса, у травні 1960 року збитого над територією Союзу під час виконання шпигунської місії на літаку У-2

Через 23 роки на мосту Глініке знову відбувся обмін агентами Сходу і Заходу. 11 червня 1985 року американці привезли на міст найціннішого польського агента Маріана Захарського  і ще трьох менш відомих представників спецслужб країн Варшавського договору,  а замість них забрали 23 своїх агентів. Одним із них мав бути відомий польський фехтувальник, олімпійський чемпіон і багаторазовий чемпіон світу Єжи Павловський, але він  зупинився на мості і повернувся додому. Прожив у Варшаві ще майже два десятиліття, помер у віці 73 років. Арешт Павловського влітку 1975 року був «вибухом бомби», адже у світі його знали і шанували як видатного спортсмена, суддю міжнародної категорії та спортивного діяча.

Єжи докладно розповідає про свої життєві перипетії у книжці «Найдовший поєдинок», виданій 1994 року  (вона є у моїй бібліотеці). Почалося все відтоді, як талановитий юнак почав виїжджати на змагання за кордон. Таємна служба шантажем заставила його підписати згоду на співпрацю з нею. Якби не погодився, його батька, вояка Армії Крайової, могли б заарештувати і кинути до в’язниці на довгі літа. А крім того, мабуть, став би невиїзним, що спортсменові, який мріяв про міжнародні успіхи, закрило би майбутнє. Павловський змушений був погодитися і отримав псевдо «Папуга». Як виникає з його досьє, не був дуже вдалим агентом, не завжди виконував доручення, тож польська спецслужба не отримувала від Павловського великої користі.

Одного дня в лютому 1964 року, коли виступав на змаганнях в Нью-Йорку, до Маріана підійшов якийсь там Ришард Ковальський і запропонував співпрацю з ЦРУ. Павловський погодився не одразу, але у травні під час змагань в Італії дійшло до наступної зустрічі, і польський спортсмен не відмовив.

Чому вирішив працювати на американську спецслужбу, пояснив так: «Ненавиджу росіян. Завжди хочу їх перемагати. Скільки раз в історії ми, поляки,  їх тлумили»... Звичайно, Павловський не мав доступу до якихось державних таємниць, але підполковника Війська Польського любили приймати в своїх кабінетах високі достойники. Там за чаркою відбувалися усякі приватні розмови, які добре характеризували власників отих кабінетів. А така інформація (хто кого не любить, хто любить гроші, хто має коханку тощо) теж була потрібна американцям. 

Польська служба державної безпеки не здогадувалася про дії Павловського. Здав поляка агент ЦРУ, який продав інформацію про нього КДБ. Маріан отримав вирок – 25 років в’язниці, з яких просидів 10 років і 144 дні. Отримав амністію, щоб потрапити до групи американських агентів, яких готували на обмін. Прибув до Берліна, вийшов на міст Глініке і заявив, що повертається додому…

Востаннє обмін на мосту стався 11 лютого 1986 року: до Західного Берліна перейшли три агенти та Натан Щаранський, відомий правозахисник та політичний в’язень. А замість них до Східного Берліна – чотири агенти. І на тому історія мосту Глініке як місця обміну шпигунів часів Холодної війни закінчилася.  А ще на тому мосту знімали кілька фільмів, і один з них навіть номінувався на Оскара. Але це вже зовсім інша історія…