Ігор Гулик

Ви ніколи не зауважували, що очільники нинішньої влади ледь стримують свій страх.

Команда Зеленського нагромадила у своїх шафах стільки кістяків, що з кожним днем вони починають вивалюватися на світ Божий, шокуючи публіку своїми потворними силуетами.

Можна донесхочу зубоскалити над черговими «зашкварами» тих, хто безпідставно назвав себе «слугами народу» (знову ж таки, вкравши самоназву у «геніального» Сталіна).

Зеленський і його команда досі живуть у передвиборчій парадигмі.

Заяви Володимира Зеленського під час візиту до Варшави чимало оглядачів, не кажу вже про пересічних громадян, сприйняли як несподіваний зигзаг у його позиціях з багатьох питань.

Зеленський та його підручні методично, крок за кроком, розмивають суб’єктність України у світі.

«Ми переживаємо, либонь, еру глобальної клоунади. Великобританію лихоманить від «Брекзиту», Даунінґ-стріт називають «Клоунінґ-стрітом», а Білий Дім став сценою абсурдного реаліті-шоу», - до такого висновку дійшов Торнстен Кернер, сучасний філософ та есеїст, намагаючись окреслити головні виклики нашого часу.

Розкаяння після оприлюднення розмов з (чого гріха таїти) об’єктивною оцінкою «кваліфікації» чинного гаранта хитрий прем’єр використав собі на користь.

Вираз про те, що усяка влада є відображенням тих, хто її обирав, здається, перетворився на аксіому.

Напередодні Різдва одіозний російський політик Володимир Жириновський роздавав на вулиці гроші перехожим.

Часом мені видається, що вже рік, як ми живемо у якомусь макабричному сні, схожому на фільми Стенлі Кубрика та його послідовників.

Акурат напередодні Різдва подивився стрічку Мар­тіна Скорсезе «Ірландець».

Зеленський видає минуле за майбутнє. І у цьому головна підміна понять, яку ретельно ретушують сценаристи його постановочних відеозвернень, відвідин «передової», самовпевнених інтерв’ю з Tesla... Одне слово, неоковирних спроб налагодити діалог з «народом», що потихеньку приходить до тями від наслідків власного вибору.

Передноворічний обмін «утримуваними особами» увійде в історію як безпрецедентний факт наруги над правосуддям, волюнтаризму і свавілля особи, що випадково опинилася на владному олімпі і вирішила, що вона – небожитель.

Можна тільки гадати над фразою, яку очільник Офісу президента Андрій Богдан кинув колись Володимирові Зеленському: «Нам би до нового року протриматися».

Будь-який популізм урешті-решт завершується імітацією. Український не виняток, тим паче, що на верхівці влади перебуває фахівець з імітації – учорашній репризер і комедіант.

Гарячкова активізація розслідування «справи Шеремета», оголошення підозр п’яти ймовірним організаторам та виконавцям резонансного вбивства журналіста у липні 2016 року, серед яких – добробати і волонтери, свідчить про те, що у Парижі між господарем Кремля та Зеленським таки були таємні домовленості.

Політичний лексикон пересічного українця поповнився новим словосполученням «червоні лінії». Ним послуговуються опоненти президента Зеленського, він з’явився на знаменах протестувальників, вихлюпнувся у гасла велелюдних мітингів по всій Україні.

Зеленський і Ко – це згусток фобій, упереджень і забобонів.

Те, що наш міністр закордонних справ Вадим Пристайко таки поїде до Лондона, де зустрічатимуться лідери країн-членів Північно-атлантичного альянсу, виглядає як гарна міна за поганої гри.