Не можу сприйняти, як неофіти українського світу поводяться так, ніби до них тут нікого не було
Я готовий забути все те погане, що вони робили. Але не готовий до того, як дехто з них витирає все те добре, що робилося до них і без них
Я розумію, що ми маємо приймати в нашу українську сімʼю усіх «блудних синів і доньок». Тих, хто блукали «рускіми мірами» чи навіть приносили його до нас. Бо їх навернення і є найкращим свідченням нашої перемоги.
Я готовий забути все те погане, що вони робили. Але не готовий до того, як дехто з них витирає все те добре, що робилося до них і без них.
Не можу сприйняти, як неофіти українського світу поводяться так, ніби до них тут нікого не було, працюють ліктями, прагнучи скинути на узбіччя тих, хто не схибив зі шляху. Так, це важко бачити поряд себе інакших, які є докором тобі.
Просто пригадаю, що блудного сина пустили додому, але не дозволяли йому вигнати брата, який залишався.
