У мене немає для вас оптимістичних сценаріїв

До початку війни на Близькому Сході, я думаю, що в мене був би абсолютно інший виступ. Тому що в мене не було б іншого прикладу для того, який вигляд має країна під час війни. І не було б ілюстрації власної правоти щодо того, як взагалі має розвиватися ситуація із медіа під час війни. А сьогодні в нас є Ізраїль.

Буквально за кілька хвилин до початку розмови, я прочитав великий текст відомого вам всім Юваля Ноя Харарі — автора багатьох популярних книжок, який, як і багато хто з ізраїльських журналістів, публіцистів, громадських діячів, абсолютно чітко розставляє акценти в цій ситуації — так, як він їх бачить. Він, звичайно, говорить про жорстокість і нелюдяність терористів з ХАМАСу. Але разом із цим чітко називає чинного прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу некомпетентним головою уряду і прем’єр-міністром, який уміє розмовляти з аудиторією, але не здатний керувати державою. І абсолютно чітко говорить про те, що відбулося внаслідок багаторічного керування Беньяміна Нетаньягу державою Ізраїль.

Звичайно, прихильники Нетаньягу можуть притримуватися іншої точки зору. Але нікому в Ізраїлі навіть не спадає на думку, що критика політичної відповідальності влади під час війни є чимось забороненим і є чимось, що не на часі. Суспільство, зазвичай, об’єднується навколо збройних сил, а не навколо політичних діячів. І це те, що дає можливість Ізраїлю вижити під час багатьох війн. І це те, що практично виявилося відсутнім після початку війни росії проти України.

Навіть сьогодні ніхто з нас не може чесно сказати про політичну відповідальність влади за те, що відбулося у 2022 році. Навіть сьогодні ми не можемо говорити з вами про те, що в принципі стало причиною можливостей російського нападу на нашу країну. Навіть сьогодні ті, хто усвідомлює усю глибину відповідальності українського суспільства за його вибір у 2019 році, не можуть чесно сказати цьому суспільству, що якщо воно повторюватиме подібні політичні помилки суїцидального характеру, йому нічого у майбутньому хорошого не світить, окрім нових воєн, криз і самознищень.

Якщо тільки його не будуть знищувати вороги, задоволені ось цим інфантильним вибором. Те, що сьогодні відбувається на Близькому Сході, показує, що навіть ефективна держава, яка десятиріччями вигравала війни (чого не скажеш про сучасну Україну), навряд чи здатна протистояти викликам, якщо владу в ній захоплюють некомпетентні популісти, які думають тільки про те, щоб сподобатися своєму виборцю. Навіть шляхом загибелі великої частини цих виборців в результаті войовничих атак.

І я думаю, що саме з цього нам потрібно почати нашу дискусію про те, чи існуватиме свобода слова в Україні, звичайно, за умови збереження української держави, української нації на її етнічних територіях. Тому що я весь час нагадую, що це абсолютно негарантоване питання. І про це теж треба говорити з українським громадянином, щоб у нього не було ніяких сумнівів у тому, що зараз росія йде на так зване остаточне вирішення українського питання. І вона далеко ще не програла. Більше того, у довгій війні на виснаження вона перебуває на шляху до перемоги. І всім нам потрібно зробити все можливе, щоб ця російська перемога обернулася російською поразкою.

Матеріал записано під час медіазаходу National Media Talk 2023

Джерело