Черчилль не скористався системою «шлях» чи багатодітністю, щоб кудись втекти
А далі відгрібав на фронті — він воював на Іпрі, де ледве не загинув
У нашій політичній традиції уже традиційним є надягати на себе піджак Черчилля. Не знаю, може, від невеликого розуму людей, яких понабирали з вулиці в політтехнологи. Чи, може, власна пихатість, але як уже є.
Найперше, аби бути Черчиллем, треба було кістковим мозком відчувати свою країну. Статус і походження Черчилля цьому зобов’язували. Власне, тому він став тим, ким став — а не трішки ларьочником, трішки менеджером, трішки продюсером.
Черчилль воював. І добра частка його коаліційного Кабміну була тими, хто пройшов Першу світову війну. Хто втрачав, хто був поранений, хто знав, що воно за хліб солдата на смак. Чому тандем Черчилля-Еттлі у часи війни був успішним, і це дозволило Британії витягнути? Вони обоє були при Галліполі. І на полі бою, і потім в уряді діяли, як одна команда. З повагою і розумінням.
Черчилль відгріб, як ніхто, за провал Дарданелльської операції. Преса нещадно шмагала його критикою. Втрати Британії і союзників були жахливими. Рядові громадяни, які втратили синів і чоловіків — проклинали. Черчилль не скористався системою «шлях» чи багатодітністю, щоб кудись втекти. А далі відгрібав на фронті — він воював на Іпрі, де ледве не загинув. Все це зберегло йому повагу офіцерів і побратимів, таких, як майор танкових військ Еттлі — його заступник в уряді. А потім і наступник.
Черчилль пройшов розслідування слідчих комісій. І далі спокутував власну поразку — закликав поширити військову повинність на ірландців, більше нагороджувати солдатів за хоробрість, а також забезпечити їх сталевими шоломами. Коли, як міністр військових справ, відповідав за повоєнну демобілізацію, він переконав Ллойда Джорджа зберегти військову повинність для одного мільйона осіб. Все для армії, а не так, як дід в дермантині Андрій Таран.
Смерті тисяч британців у невдалій операції вибили Черчилля років на 10 із вищих ешелонів політики. Він був змушений знову повертатись у неї через загальні вибори і зустрічі сам на сам з виборцями.
У 1940 році Черчилль не обіцяв британцям швидку перемогу і відпочинок в Греції, канікули в Парижі чи шашлики на вихідні в Йоркширі. «I have nothing to offer but blood, toil, tears and sweat».
І безумно все, що вирізняє Черчилля поміж тих, хто натягує його маску на себе — так не було «дюнкеркмужності» і «дюнкеркміці». Бо від нинішніх «бахмужності» і «фортеці Бахмут» зло бере.
Тільки піт, кров і сльози і нічого більше. І спасибі тому, Боже, у Черчилля не було телеграму.
