Після 24 лютого неповага до української сприймається набагато гостріше
Днями поверталася з відрядження. В купе потягу Хелм — Київ три милі молоді жіночки щебетали російською
Запитала в них, чому після всього, що рф зробила з Україною, наші біженки не гидують спілкуватися московською. До речі, поляки теж на це звертають увагу і дивуються.
Дівчата набундючилися, але вперто продовжували своє. З розмови зрозуміла, що вони вперше за рік повертаються додому, їх рідні в ЗСУ, в країні перебування дівчата виходили на мітинги, на День незалежності проводили акцію, займають патріотичну позицію.
Видно, мій наїзд їх таки зачепив, і час від часу вони поверталися до мовного питання, мовляв, «какая разница как говорить, нам тяжело на украинском». При цьому активно вивчають мову краіни, де знайшли прихисток.
Одна пані не витримує і говорить: «Бачите, ви так жорстко спитали в нас, чому ми говоримо російською і програли. Це треба робити інакше і поступово».
Я зауважила цим дійсно милим і хорошим жінкам, які виїхали, рятуючи дітей, що ми всі вже ніколи не повернемося в 23 лютого. Певні речі зараз набувають нового сенсу. Головне, аби Україна не програла, бо для рф зона її інтересів — це всюди, де звучить російська.
Так, в ЗСУ багато воїнів говорять російською, це правда. І не нам їх повчати чи засуджувати. Але в тилу ми можемо зробити більше для захисту української, це наш бій за Україну.
Я теж з двомовної родини, закінчила російську школу (в СРСР інших майже не було, навіть як мова йшла про центральну Україну), працювала в російськомовних редакціях, маю прекрасну російську, прочитала всю російську класику, мій шлях до переходу на українську в побуті теж був довгим. Дякую ВАМ і багатьом моїм колегам за українізацію.
Після 24 лютого неповага до української сприймається набагато гостріше.
Ну, й якщо цих українок таки зачепило моє питання, і вони бодай задумалися над ним — значить шлях до переходу на українську буде коротшим. Чомусь так думаю.
