Ці неслухняні, правильні діти...
Про відчайдухів, які готові боронити Україну, її волю
Наші автобуси - маленькі ток-шоу. Індикатори суспільних настроїв. Тут завжди спілкуються про те, що кого найбільше тішить чи, навпаки, болить. Другого, на жаль - все більше і більше. Кілька останніх місяців пасажири під час своїх поїздок переважно піднімають тему війни. І запитують один одного: коли ТО нарешті завершиться. Недавнього дня, коли у пресі назвали дату ймовірного вторгнення Росії, я став мимовільним свідком сімейної ради-драми…
На передньому кріслі в "Еталоні" колишня колгоспна доярка Агафія тихо виливала свої тривоги двоюрідній сестрі Надії, такого ж літнього віку:
- Десь у людей - діти, як діти, а мій Сергійко - непослух непослухом!
- А що вже такого наробив? Ніби нічого злого за ним не помічала…
- У тім то й справа, що нічого не зробив. Минулого вівторка, 15 числа, коли ТО нібито мало статися, подзвонила йому, попросила, щоб з хати вийшов на вулицю. Не хотіла, щоб нашу бесіду чула невістка, онуки чи сваха. Перепитала сина, чи дивився він новини по телевізору, чи знає, яка то біда на нас насувається. А потім попросила, щоб купив зо дві каністри солярки до машини, зібрав документи, одяганку, сякі-такі харчі, ліки для свахи - і був готовим, У РАЗІ ЧОГО, вивезти дітей до кордону. Так і сказала йому: ми своє вже майже прожили, а вам, молодим, ще жити і жити…
По тих словах жінка схлипнула.
- Казала синові, щоб вивіз дружину з трьома дітьми і тещею під Варшаву. Кілька років працював там на тракторі в одного фермера. Той не міг нахвалитися Сергієм: руки має золоті - за що не візьметься, все зробить як належить. Сусіди заздрили: ото Богуміл надибав собі файного "працівника" з України!
Богуміл платив Сергієві більше, ніж своїм родакам. Брав його зі своєю сім'єю на відпочинок. Передавав презенти для його дітей. Просив залишитися в нього назавжди. Обіцяв допомогти з перевезенням сім'ї з України, безплатно надати помешкання, посприяти у набутті громадянства. А мій Сергій, знаєш, що сказав на те полякові: "Bogumil, kocham moją Оjczyznę!".
Приблизно так відпалив у вівторок мій син і мені: "Мамо, ні я, ні моя сім'я нікуди не поїдемо. Не будемо ховатися. Ми залишаємося в Україні.
Муку, м'ясо, картоплю, цукор маємо. Не пропадемо. У РАЗІ ЯКЩО ЩОСЬ, будемо давати собі раду. Накупив патронів до рушниці. Стріляти не розівчився. Недавно із 300 метрів підстрелив яструба, що нападав на нашу курку. Поцілив в яструба - поцілю і у путінця. Ми з хлопцями вже вибрали точки у лісі при дорозі, звідки у ворога добре гатити…
Агафія стихла, а потім, шукаючи підтримки, запитала у сестри:
- То що воно за діти тепер такі неслухняні?
Надія відповіла коротко:
- І мої сини такі ж. Але правильні.
Читайте також: «Ви побачите фільм про Україну, але я закликаю вас подумати про Європу»
