Для нас - різдвяник, для них - "мокрый Ваня"...

Вчора ввечері навідалася сусідка. Вона завжди приходить із цікавими новинами. А цього разу виглядала якоюсь збентеженою. З порога почала ділитися тим, що її так схвилювало…

— Щойно дзвонила до своєї куми з-під Санкт-Петербурга. Років двадцять тому, коли тримала до хреста мого сина, вважала її своєю родичкою. А оце вісім років, відколи Путін напав на нас, Світлану немовби підмінили. З колишньої веселої подружки (після інституту вийшла заміж за росіянина) стала лютою пропагандисткою. Чисто, як ота Скабєєва по телевізору. При розмові намагається весь час шпигнути мене. То не подобається їй наш гімн, то обурилася декомунізацією і мовним законом. Кілька тижнів тому почала прискіпуватися, чому ми змінили міністра оборони. Каже: напевно, ви збираєтеся нападати на Росію…

Відпалила я Свєті кілька перчених слів. І аби перевести розмову на іншу тему, стала показувати їй через камеру телефона, як завдяки дітям зробила євроремонт у своїй хаті. При слові «євро» мою куму наче перекривило: «Никак вы не можете без этой гейропы!». І тоді Свєті я відповіла, вже зовсім не пардонуючи. Сказала все, що думаю про неї і її Путіна. А щоб завершити цю розмову на приємній ноті — як-не як кума! — спрямувала свій Samsung на підвіконня, де саме рожевими вогниками зацвів різдвяник. «Подивися-но, яка краса у мене!» — кажу подрузі в надії, що нарешті забуде про свою політику. А вона якось так відразливо візьми і цвиркни: «У нас этот вазон называют «мокрым Ваней»…

По тих словах сусідка тяжко зітхнула. Зібралася додому і у дверях каже: «Не маю я вже більше цієї подруги. Ніколи не думала, що між людьми може бути така прірва…».

Читайте також: Ой, снігу, снігу білого насипала зима…