Зеленський перетворив Україну у прохідний двір

Недавні події зворохобили громадськість, — і не тільки в Україні, а й у світі, — «мандри» викраденого спецслужбами, а відтак — ними ж повернутого судді «в трусиках» Миколи Чауса, загадкова (хоча, у принципі, й не дуже) смерть лідера «Білоруського дому» у Києві Віталія Шишова, врешті-решт якийсь демонічний виступ гурту «Batushka» на фестивалі «Файне місто» у Тернополі. Вони свідчать про одну дуже тривожну річ. Україна Зеленського за два з хвостиком роки його ексцентричної каденції стала мандрівним шапіто для розмаїтих пройдисвітів, але найголовніше, — полем для спецоперацій спецслужб, і своєї, і що найприкріше — чужих.

Зеленський може скільки завгодно демонструвати публіці награний «патріотизм», вказувати рускомірскім фанатам напрямок їхнього руху з окупованого Донбасу, розповідати про грандіозні плани у рамках мильної опери під назвою «Форум Україна.30». Але це жодним чином не означатиме, що наш найвидатніший у світі популіст думає і діє так, як говорить. Радше навпаки. Він просто вміло використовує свій артистичний дар і залишки харизми для того, аби втримати і себе, і свою «квартальну зграю» при владі.

Микола Чаус — дуже промовисте підтвердження того, що Зе! не гребуватиме жодними методами і засобами задля власної ідеї-фікс — збору компромату і дифамації свого попередника. Закритість судових слухань, на яких обирали запобіжний захід для горе-судді-«баночника», свідчить про наміри застерегтися від випадкових одкровень «маленької людини», яка одного нечудового дня потрапила поміж жорна системи. Зокрема, натяку на «секрет Полішинеля», який зафіксовано в офіційних документах молдовських правоохоронців, — на те, що Миколу Чауса насправді викрали українські спецслужби на території суверенного і доброзичливого сусіда.

Але в цій смердючій історії є цілком прозорий натяк на те, що наразі напівфабрикатний автократичний режим має намір беззастережно розпоряджатися долею своїх громадян на власний розсуд. На кшталт того, як це практикують у Росії Владіміра Путіна чи Білорусі Аляксандра Лукашенки. Зауважимо при цьому підозріло ялову реакцією Банкової на смерть Віталія Шишова, а також на висновок «бацьки» про «ворожість України». Звісно, таку інфантильність легко списати на те, що у Києві ніхто не був зацікавленим у тому, щоб прибрати білоруського опозиціонера. Але є інше. Поки наша СБУ змагалася з НАБУ за право «першої ночі» з Чаусом, закордонні спецслужби стежили за невгодним Лукашенці емігрантом, готуючи імітоване самогубство. І не факт, що це була робота білоруського КГБ, кажуть про почерк Луб'янки задля того, аби остаточно ізолювати свою мінську маріонетку від будь-яких контактів з цивілізованим світом. І в цьому, на жаль, є нездоровий глузд, позаяк в аналітичних західних центрах вже не пошепки, а вголос кажуть про швидкий аншлюс Білорусі «союзною державою». Можливо, це «ненароком» станеться у перебігу масштабних навчань «Запад-2021», коли вся Білорусь кишітиме від надміру чужинських вояків.

Тепер про царину, далеку, на перший погляд, від геополітики. Соцмережі досі не можуть заспокоїтися від «духовного скандалу», спричиненого виступом польського блек-метал гурту «Batushka». Схильні до крайнощів експерти назвали цей інцидент «маніфестом сатанізму», не кажучи вже про анафемські оцінки представників християнських конфесій. Зауважу, що за всієї лояльності до творчих виявів і рефлексій, я б не ризикнув назвати композицію «Batushka» морально коректною, особливо у контексті глибоко віруючої Галичини. Цікаво, як сприймають цей гурт у консервативно-католицькій Польщі?

Однак… Акурат під супровід обурення і суперечок довкола тернопільського перформансу «Batushka» на поверхню раптом знову виринула стара тема присутності у шкільній програмі предмету «Християнська етика» чи чогось схожого до нього. Укотре «схрестили мечі» прихильники основ духовної освіти у школі і адепти конституційної новели про світськість української держави. Низка місцевих рад Західної України звернулася до найвищих інстанцій з вимогою повернути курс християнської етики у шкільну програму, бо, мовляв, він стане заборолом перед деморалізацією і дезорієнтацією суспільства.

Я не прихильник конспірології і теорій змов, — висновки може зробити кожен. Але ось так, а не інакше, чомусь склалися пазли. У результаті маємо роздрай і сварки, якими, зазвичай, прикривають спецоперації масштабнішого ґатунку.

Мені чомусь видається, що ходить про «прикриття» задавненої справи вагнерівців, яка днями (судячи з усього, — до кінця серпня) знову з'явиться на українському порядку денному. Йдеться про прем'єру фільму-розслідування журналістів Bellingcat про зраду найвищих українських посадовців, у результаті якої зірвалася міжнародна спецоперація із затримання російських військових злочинців. Зеленському і його свиті (особливо главі ОПУ Андрієві Єрмаку) вкрай залежить, аби ця історія заникалася серед інших, дріб'язкових історійок, у буквальному сенсі — втонула у них. Бо «вагнергейт» — це, погодьтеся, не просто історія зради. Це історія про те, що Україною правлять не випадкові особи, а спеціально вибрані для цього особи зі специфічними завданнями і функціями. Вибрані, далебі, не нами, громадянами України, а у столицях ворожих держав, де й не приховують своїх справжніх поглядів і планів, де досі, через 30 років після здобуття Незалежності, вважають нашу з вами вітчизну провінцією імперії.

Ігор Гулик для «ВЗ»