Передплата 2024 «Добре здоров’я»

“Убивати, убивати, убивати українців”

У наших “молодших братів” з’явився новий тренд: вони не лише керівництво України, але й усіх українців записують у нацисти. Пропонують “зачистити” від нацизму всю країну

А чи не має в нас нарешті з’явитися усвідомлення, що в Росії не лише керівництво, але й широкі народні маси є, як максимум, шовіністами, а, як мінімум, дуже неприхильно ставляться до нашої країни?

Колись, у період здихання совка, я з’їздив у відрядження до Сиктивкара. Їхав назад до аеропорту у роздовбаному ЛАЗі. Поруч зі мною сидів чолов’яга в окулярах і величезних валянках по ето самоє, ну вобщем, по пояс вам будєт.

Треба відзначити, що саме перед тією поїздкою я читав щойновидану книгу Володимира Винниченка «Відродження нації». Звернув увагу на ту знамениту фразу, що демократизм росіян закінчується на українському питанні. Оскільки в совку панувала показна дружба народів, то я собі подумав, що на сьогоднішній день фраза Винниченка втратила актуальність. Я собі наївно уявляв: якій притомній людині спаде на думку забороняти іншим народам бути незалежними?

Але повернемося в автобус. Той мужичонка поводився як свой в доску парєнь, зразу перейшов на ти, розповідав якісь байки про своє життя в Архангельську. Виглядав досить добродушно. А потім запитав: «Ти звідки?» — «З Києва».

Треба було його бачити. Його очі стали більшими від окулярів. Здавалося, що волосся стало дибки. Він мало не шипів від люті. «Ми вас кормим и поим, а вы отделяться захотели. Не позволим!»

Так я уперше зіткнувся з яскравим проявом шовінізму. Здавалося б, де той Архангельськ, а де Україна. Але тому чоловікові, виявляється, до України є діло.

Мені покійний Володимир Черняк, який був учасником З’їзду народних депутатів СРСР, розповідав, як болюче його колеги росіяни ліберальних поглядів сприйняли проголошення незалежності України. Вони підходили до нього і вмовляли, наче це від нього залежало: ну, давайте широку автономію, але з нами.

Здавалося б, такий демократ, як Анатолій Собчак, стривожено виступив там і заявив: «Украина от нас уходит». Він помчав до Києва. Виступав тут, вимагаючи зупинитися, але його просто засвистали.

Це ліберали. А що говорити про людей менш демократичних поглядів?

Певне, блискучим, якщо тут це слово доречне, проявом шовінізму став знаменитий вірш Іосифа Бродського на незалежність України. Здавалося б, чим не догодила єврею Бродському незалежність українців? Виявилося, в Росії навіть неросіяни заражені цим божевільним духом зверхності.

На російському телебаченні, коли говорять про Україну, то вживають слова «незалежність» і «свідомий» саме українською мовою. В їхньому розумінні це звучить іронічно і принизливо. Ким же треба бути, щоб зневажати чиюсь незалежність і свідомість? Ким? Правильно: нашим «молодшим братом».

У них панувало уявлення, що у нас тут якісь націоналісти домінують і пригнічують російськомовне населення. Я колись прочитав книжку Єлєни Афанасьєвої «Государство или революция» з передмовою відомого нациста Сергея Маркова. Тітка прямим текстом писала, що дезінтеграція України вигідна Росії. Вона пропонувала прийти в Україну на танках і була певна, що на сході України їх зустрінуть квітами.

На той час мені це здавалося хворою маячнею окремої політологині. Але подальші події показали, що ця єресь сидить в голові всієї російської еліти на чолі з Путіним, зовнішню політику якого після захоплення Криму підтримувало 85 відсотків росіян.

Сьогодні на центральних каналах російського ТБ вони знову говорять про потребу «примушення України до миру» та загарбання всіх східних і південних областей. А де пройде новий кордон — мовляв, ще подивимося. Нехай «буферною» країною буде Румунія, а не Україна.

І коли сьогодні дехто з них оголошує всіх українців нацистами, то не треба сподіватися, що це лише окрема думка деяких людей. Історія показала: божевілля щодо України, яке сьогодні видається маргінальним, завтра стане мейнстрімом.

Так що можете не сумніватися. Наші «молодші брати» за першої ж ліпшої нагоди будуть нас «убивати, убивати, убивати», як їх наставляв пришелепуватий російський філософ Алєксандр Дугін.

Ви скажете: є ж хороші росіяни. Звісно, погоджуся: трапляються іноді. Але вони або в бігах, на зразок Піонтковського, або сидять в такій глибокій дупі, що ні на що не можуть впливати. Тому не майте ілюзій.

Джерело

Схожі новини