Правила гри. Про Україну та Китай
Треба вміти обирати союзників. Незважаючи на те, що Китай — найбільший ворог Росії, Росія та Китай в одному таборі
Всі заговорили про Китай. Я не фахівець з цього питання (хоча у мене є знайомий Хай Тао, він фахівець, хоч і старий дідуган, ну то для тих, хто в темі). Але трохи навести різкість не завадило би. Візьмемо бінокль німецької фірми Realpolitik.
1. Протистояння США-Китай є найвищим рівнем війни, враховуючи, що це протистояння не між державами, а між системами.
2. Війна систем — це не шахи, де треба повалити ворожого короля. Війна систем — це ґо, де треба виграти час і простір.
В часи Холодної війни США та СРСР намагалися переграти один одного, купуючи та підважуючи режими третіх країн, влаштовуючи перевороти і війни проксі, всіляко уникаючи прямих зіткнень і мало не підірвавши планету через Кубу.
Так і нині, дві системи воюють на вільних клітинах дошки, ставлячи туди свої камені. Іноді чорні камені стають білими і навпаки, хто трохи розуміє правила ґо. США намагаються збільшити кількість демократичних країн. Китай намагається збільшити кількість авторитарних країн. Яким способом вони це роблять?
США дає гроші та всіляку іншу допомогу в обмін на реформи. Реформи призводять до того, що країна стає в євроатлантичний табір верховенства права, лібералізму і демократії. Китай дає гроші та всіляку іншу допомогу без вимоги реформ. Великі гроші без вимоги реформ ведуть до корупції, кризи, зростання авторитаризму та зовнішньої залежності, і країна стає у відповідний табір.
Китай вже виграв майже всю Африку і тепер розігрує Латинську Америку. Росія — це перлина корони імператора Піднебесної. Траєкторія прокладена, а чекати Китай вміє.
3. Треба вміти обирати союзників. Незважаючи на те, що Китай — найбільший ворог Росії, Росія та Китай в одному таборі. Росія поки що гравець, але з тієї точки у майбутньому, про яку думає Китай, Росія — це велике поле, куди китайський гравець ставить свої камені, щоб не допустити розміщення каменів супротивника.
У цій великій війні, що триватиме століття, не вийде бути нейтральним. Тут кожну країну розглядають як клітинку на дошці. Вміло розміщений камінь суттєво посилює позиції гравця. Гравців двоє, і це навіть не США та Китай (це для тих, хто читав про сім рівнів війни).
4. Водночас Україні треба бути суб'єктом, гравцем (хай невеликим), а не просто клітинкою. Це означає, що у нас є свобода дій та має бути власна стратегія. Головне — не загратися. Головне — прораховувати кожен крок.
На таких умовах ми можемо багато вигравати від співробітництва з Китаєм. Але треба пам’ятати правила гри: не вважати себе розумнішим за великих гравців; не обманювати; пам’ятати, хто твої союзники і хто твої вороги; рахувати на багато ходів вперед.
Можна вигравати з Китаєм у малому, але треба бути з вільним світом у великому, бо там наше місце. Не потрапляти у розставлені пастки, не ходити по граблях Януковича. Перед переговорами і після переговорів рахувати пальці на руках — чи не стало їх менше. Ті, хто пройшов цим шляхом раніше, знають його пастки як свої три пальці на двох руках.
І викиньте ваші вологі мрії про український авторитаризм у смітник. Ростов не гумовий.
Якщо ти висипаєш камені на дошку з рукава халата, казав Хай Тао, не дивуйся, що рукав халата може стати порожнім, зовсім порожнім. Велика гра не любить дрібних шулерів.
