Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Україна живе в стані повної неготовності

Або чому за два роки президентства Зеленського не збудовано жодного летовища

У 2018 Уряд затвердив Транспортну стратегію України до 2030 року. У її рамках, зокрема, передбачено функціонування 50 летовищ.

Ми терпляче пояснювали популістам і скептикам, що за наступні 12 років цілком можливо наростити річний пасажиропотік до 60−80 млн. Але для цього потрібні потужні українські авіакомпанії, вільна конкуренція і будівництво нових злітних смуг. Врешті-решт, сучасні летовища потрібні також військовим та малій авіації.

Згідно з нашими планами, одночасно з бурхливим розвитком Борисполя, авіаційними хабами мали стати Львів, Одеса, Харків, Солоне (об'єднання конгломерації Дніпра, Запоріжжя і Кривого Рогу). 40% успіху розвитку будь-якого світового міста — наявність у ньому в аеропорту. Без цього не буде ні потужного потоку туристів, ні великого бізнесу чи інвестицій. Тому, 50 летовищ по всій Україні — це не забаганка, а необхідність.

Завдяки лібералізації авіаційних перевезень у 2016−19 років ми збільшили пасажиропотік з 10 до майже 25 млн осіб, відновили свою роботу майже 15 летовищ, було завершено будівництво нової злітної смуги в Одесі й розпочалася підготовка до будівництва летовищ в Мукачево і Солоному.

Далі прийшов Зеленський.

Однією з його перших обіцянок у 2019 було збудувати 15 аеропортів до 2024. Потім, у 2020 він вже озвучив цифру у 16 нових летовищ. Для чого було зменшувати плани й називати їх при цьому Великими — риторичне запитання.

Найгірше, що у період 2019−2021 років зроблено.

Досі не здана в експлуатацію злітна смуга в Одесі; замість того, щоб у 2022 здати новий регіональний хаб у Солоному з географією маршрутів по всьому світу — цей проєкт скасували, ніяк не можуть завершити проєктування Дніпра і самотній екскаватор імітує бурхливу роботу на місці старого летовища, збудованого ще для німецьких бомбардувальників; два роки металися по всьому Закарпаттю, щоб повернутися до тієї самої думки: краще Мукачево нічого у світі немає.

Новий міністр інфраструктури героїчно намагається прискорити виконання обіцянок Зеленського. Мабуть, саме з цим пов’язане незрозуміле включення фінансування 6 летовищ у пакет з оплатою святкувань з нагоди 30-річчя Незалежності.

Єдина суттєва проблема — можна залити все грошима, але 16 нових летовищ до 2024 року збудувати вже нереально! Якби у 2020 році стартувала робота над 8 новими летовищами, а у 2021 над наступними 8 — ще можна було б бодай сподіватися, що чергова обіцянка Президента не виявиться черговим провалом.

Але, на жаль, максимум, що вдасться: десь підлатати старе, десь існуюче оголосити новим.

Рік триває проєктування і розв’язання земельних питань, підключень, тендерних процедур, два роки фізичне будівництво і ще мінімум рік для завершення усіх робіт з аеронавігаційного обладнання, запуску технологічних процесів в терміналі.

Нова злітна смуга коштує орієнтовно 100 млн дол США. Термінал: від 5 до 50 млн дол. Дорожче ми будувати навчилися, дешевше — ні. Для 16 летовищ нам необхідно мінімум 1,6 млрд дол, з дешевими терміналами й обладнанням загальний бюджет перевалить за 2 млрд дол. Навіть натяку на фінансування у 50−60 млрд грн не бачу.

І, залишається актуальним запитання підтримки українських авіаційних компаній. Я не маю на увазі маячню щодо нового державного авіаційного перевізника з вартістю утримання у 1 млрд доларів щорічно, а як би існуючі авіакомпанії не втратити. У 2021 світові авіаперевезення знову демонструють бурхливий ріст, знову не вистачає літаків. 8 і більше мільярдів людей будуть літати, паузи чи провали можливі, але жодна пандемія не стримає ріст авіаперевезень.

В Україні — штиль, ми все ще живемо в стані повної неготовності, досі у 2020 році.

Володимире Олександровичу, пам’ятайте, надувні піраміди живуть до першої Великої Дірки. І шматки використаної гуми на землі перестають вражати уяву.

Джерело

Схожі новини