Передплатити Підтримати

Відповідальність за карантин

Протягом кількох останніх тижнів я спостерігаю за тим, як усе менше людей дотримуються карантинних вимог, а водночас показники захворюваності постійно падають

Можливо, деінде все не так, але в Ужгороді й на Закарпатті складно знайти людину в масці, тераси переповнені, а люди якщо і вдягають маску, щоб зайти в якусь установу, то тільки під ніс. А наслідки цієї безвідповідальності такі, що бувають дні, коли в Ужгороді не фіксують жодного хворого на коронавірус, коронавірусне відділення в лікарні закрили і медичний заклад повертається до звичного режиму роботи.

Що це означає? Я не медик, тому мені складно робити припущення, до того ж із коментарів науковців і практикуючих лікарів бачу, що вони й самі не до кінця розуміють природу поширення цього вірусу. Але зрозуміло одне: те, як людство захищалося проти коронавірусу протягом минулого року, більше нагадує розмахування руками на всі боки в темряві, ніж цілеспрямовану й продуману кампанію захисту.

Сьогодні ще рано говорити про перемогу над коронавірусом, бо хоч ми і вважаємо себе тепер «зеленою зоною», та ніхто не може спрогнозувати подальший розвиток подій. Чи буде осіння хвиля захворюваності? Чи зможуть вакцини ефективно протидіяти новим штамам вірусу? Чи вірус з нами відтепер назавжди — як грип?

Я дуже сподіваюся, що коронавірус нарешті покидає нас як хвороба, але водночас впевнений, що він набиратиме все більшої ваги як тема політичних дебатів. Такий парадокс: що менше буде хворих на ковід — то більше буде політичних сварок навколо нього. Відтак я переконаний, що ковід з нами надовго, він ще кілька років поспіль визначатиме політичний порядок денний, зміну урядів і суспільні настрої.

Чому? Причина очевидна: поки коронавірус був справді загрозливим і масово забирав життя, політики говорили про нього стримано, відчуваючи, що це танка крига. Ніхто не знав достеменно, як боротися з цим вірусом, як він розповсюджується, як довго триватиме епідемія і якої шкоди завдасть, тому політична боротьба зводилася до критики повільної вакцинації і до закликів за все хороше проти всього лихого.

Тепер, якщо ми нарешті вийшли на фінішну пряму боротьби з коронавірусом і зможемо його якщо не здолати, то бодай приборкати, розпочнеться розмова по суті, яка швидко переросте в політичне побоїще. Адже якщо виявиться, що маски нікого не захищали і не стримували поширення вірусу, постане питання: чому нас змушували їх носити? Чому на маски — особливо в перші місяці — була така захмарна ціна? За якою ціною їх закуповувала держава і хто на цьому «нагрів руку»?

Далі — більше: на яких підставах уряд обмежував конституційне право українців на свободу пересування? Чому забороняли відвідувати парки, подорожувати між регіонами країни, чому зачиняли кордон, якщо влада не мала точних і перевірених відомостей про природу поширення нового і ще не вивченого вірусу? Можна припустити, що чимало підприємців, що зазнали шкоди або взагалі збанкрутували під час локдауну, підуть з судовими позовами проти уряду і вимагатимуть велетенських відшкодувань. Ясна річ, на цій темі паразитуватимуть політики.

Подібних питань безліч. Одне з найголовніших — про нецільове використання коштів ковідного фонду на дороги і МВС. Але не менш цікаво буде дізнатися, в скільки бюджету обійшлася кожна вакцина — адже ми досі не знаємо точної цифри. Ці питання невдовзі стануть приводом не тільки для політичної боротьби, а й кримінальних справ. Буде цікаво.

Цим текстом я не намагаюся поставити під сумнів протиепідемічні заходи, в тому числі носіння масок і локдауни, бо вважаю, що в тій ситуації треба було робити бодай щось, хоча це «щось» часто й скидалося на Середньовіччя. Мета цієї публікації інша: констатувати, що коронавірусна тема — принаймні в її політичному вимірі — тільки починає набирати обертів.

Джерело