Передплатити Підтримати

Москва не отримала ярлика на князювання. Підвищує ставки

Україна стала головною перешкодою на шляху нанесення на політичну карту нової "залізної завіси"

Стенограми зустрічі Байдена з Путіним немає й не буде. Нам залишається лише здогадуватися про загальну інтонацію їхньої розмови. Але російський президент занадто довго перебуває при владі, занадто багато наговорив у минулому, а тому нескладно припустити, що саме він готовий пропонувати своєму американському колезі.

Йому важливо, щоб його не принижували, — пише Павло Казарін для «Крим. Реалії».

Ось уже двадцять років він намагається відбудувати те, що зруйнувалося у 1991-му. У внутрішній політиці йому час святкувати перемогу. Незгодні мовчать. Ті, хто говорить, сидять. Амбітні поїхали. Системною опозицією опікується Адміністрація президента, несистемною — ФСБ. Публічна політика огороджена мурами й оборонними ровами.

Але у зовнішній політиці Москва так і не зуміла отримати головного — ярлика на князювання. При всій своїй показній тязі до «суверенітету», при всій демонстративній позиції «ніхто нам не указ» Кремль відчайдушно хоче того, щоб ця позиція отримала санкцію. З боку тих столиць, з якими Москва ще тридцять років тому сиділа у світовому Політбюро. З боку тих держав, які Кремль тільки й вважає рівнею собі.

Москві хочеться, щоб її визнали рівною. Щоб не вичитували й не нехтували. Росія хоче зрівнятися зі своїм радянським батьком. Тому що вона досі продовжує жити в його тіні. І та очевидна дистанція у ставленні Заходу до СРСР і в його ж ставленні до Російської Федерації, ймовірно, ранить не менше, ніж ранить підлітка тінь могутнього батька.

Москві дуже хотілося б відновлення попереднього. Їй образлива думка про те, що для Заходу вона — лише одна з периферійних держав-порушників спокою. Їй хочеться, щоб у ній визнали повноправного спадкоємця, який має рівно ті самі права, що й попередник.

Поки цього прийняття й поваги немає — Москва послідовно підвищує ставки. Підіймає рівень конфронтації. Влаштовує теракти на території європейських країн, розриває дипвідносини й виходить з договорів. Ескалація не самоціль, а засіб — Кремлю потрібно, щоб Захід погодився з його онтологічною інакшістю. Щоб перестав намагатися зробити Росію «частиною себе». Щоб припинив цікавитися долею російської опозиції, свободою слова та рівнем корупції. Всіма тими речами, які Москва відносить до категорії «внутрішні справи».

Кремль раз у раз пропонує Заходу дружити. Проти того, що він вважає «спільним ворогом». На цю роль сватають міжнародний тероризм, екологічні проблеми, питання Арктики, а тепер ще й пандемію коронавірусу. Росії хочеться, щоб її не міряли загальним аршином, не намагалися зрозуміти західним розумом, а щоб просто визнали — як окреме явище поза класифікацій. З особливим статусом та спадковими правами.

Вона раз у раз просить у Заходу нову Ялтинську конференцію. Взаємне узгодження червоних ліній. Закріплення сфер впливу. Глобального переговорного порядку денного. І поки їй всього цього не дають — вона продовжує грати мускулами, нагадуючи Заходу про їх наявність.

Вона хоче бути такою собі річчю в собі, з якою складно домовитися й неможливо не домовлятися. За якої визнають право на відмінність та інакшість. Їй потрібний той самий обряд ініціації, який відкриє їй шлях з дипломатичних сіней до зали переговорів.

Але в тому й річ, що в переліку російських вимог осібно стоїть «сфера впливу». В яку, серед іншого, потрапляє наша країна. Фактично, Україна стала головною перешкодою на шляху нанесення на політичну карту нової «залізної завіси». Москва хоче бачити її всередині. Сама Україна хоче бачити себе «зовні».

І це та сама перешкода, що ніяк не дозволяє Росії знайти із Заходом компроміс. Та сама перешкода, що ніяк не дозволяє Заходу піти на компроміс із Росією. Якщо ми хотіли опинитися всередині історичного процесу, то наша мрія збулася. З одним лише уточненням.

Бути на передовій — це не стільки про додаткові права, скільки про додаткові обов'язки. І якщо Москва намагається домовитися із Заходом в обхід загальних цінностей, то Київ може домовитися із Заходом лише на підставі загальних.

Джерело