Пам’ятати, щоб перемагати
Я знаю, як переписувалося минуле України, витиралися з нього окремі особи, події та навіть цілі періоди. Все з однією метою: показати, що вся історія українців - це прагнення до «возз‘єднання з братнім російським народом»
Схожу технологію зараз застосовуюють до зовсім недалекого минулого — 2014−2019 років.
Періоду, коли українці захистили свободу, створили армію, заклали основи для відродження культури та економіки, почали творення нових державних інституцій, очищення від корупції, отримали міжнародну підтримку і захоплення світу швидкістю та масштабами змін
Але те, що відбувалося зовсім недавно, що, здавалося, має пам’ятати кожен, у провладних медіа зараз виглядає зовсім інакше.
У них — це час суцільної корупції, зради та брехні. Якщо вірити їм, головне, що сталося після перемоги Революції гідності — Медведчук став багатим та впливовим.
Насправді не став, але, на жаль, залишився багатим і впливовим. Проте точно не він і не його оточення визначали ситуацію в країні, яка успішно протистояла російській агресії, всупереч йому і таким, як він. Тому деякі з них відважилися повернутися сюди лише після 2019-го.
Завдання цього очорнення недалекого минулого не обмежується спробами компрометації попередньої влади.
Воно масштабніше.
Українці мають забути, що уміють бути успішними, вміють перемагати і перемагали, проваливши російські плани поглинути Україну.
Забути час, коли ми гордилися собою. Замінити гордість ганьбою, представити героїв, які боролися за свободу, ідіотами, котрі не знали, «що у них робиться за спиною».
Розчарувати, демобілізувати, змусити капітулювати. А ми точно знаємо, хто хоче капітуляції України. Чи, принаймні, ще зовсім недавно точно знали.
А ще «безпросвітно погане» недавне минуле — чудове прикриття і виправдання, аби нині руйнувати здобуте. Заперечувати економічний ріст країни за попередні поки, щоб уникати пояснення теперішніх провалів в економіці. Нівелювати попередні здобутки у галузі культури, щоб демонтувати створені після Майдану культурні інституції. Роздувати скандали довкола справжньої і вигаданої корупції представників попередньої влади, щоб відволікти увагу від нинішнього руйнування антикорупційної структури.
Давайте пам’ятати минуле, не тільки те давнє, яке ми лише починаємо дізнаватися з відкритих архівів. Але й недавнє, в якому жили і діяли ми. Бо пам’ять — це досвід, у нашому випадку — здобутий дорогою ціною.
