Чому для Зе! "не важливі слова"? Бо він бреше

Могла б, якби я цілком не усвідомлював невичерпного ресурсу «масовиків-затійників» з Банкової та їхнього хедлайнера, які насправді тупо використовують інструменти недавнього сценічного фаху і вважають, що у політиці це зійде їм з рук.

Майже тридцять років тому, 1992-го, на американські і світові екрани вийшов кінобестселер Джонатана Лінна «Визначний джентльмен» з Едді Мерфі у головній ролі. 2021-го у Києві вирішили актуалізувати історію провінційного шахрая Томаса Джефферсона Джонсона, який, користуючись ідентичністю свого імені та прізвища з недавно померлим конгресменом, обирається до Конгресу. Викритий, він нагло заявляє: «Я маю намір балотуватися у президенти!» і ламає «четверту стіну» — уявну перепону між актором і глядачами.

Зеленський і Ко забули, що історія, втілена Едді Мерфі, — це кіно. На Банковій виявилися не готовими до такого несподіваного (звикли ж безвідповідального ставлення до власних висловлювань) повороту. Настільки не готовими, що у відповідь на шквал звинувачень у відвертій брехні, наш «найвидатніший лідер сучасності» спромігся лише на жалюгідне белькотіння, мовляв, «не важливі слова»…

І, знаєте, ця відповідь стала для вчорашнього блазня і маріонетки такого ж пройдисвіта Ігоря Коломойського, сеансом самовикриття. Бо направду, якщо «слова неважливі», то, виявляється, що лінгвістичні еверести обіцянок, маніпуляцій, завдяки яким Зеленський з кварталом дістався влади, — фікція, ілюзія, туман. Що досі «нові обличчя» успішно вішали на вуха своїм співгромадянам кольорову локшину, а ті, наївні та невибагливі, вірили всьому, що виходило з невтомних ротів шахрайського збіговиська. Починаючи з «кінця епохи бідності» і закінчуючи мільярдом дерев.

Бо популістська брехня, на жаль, множинна на варіанти. Цю рису зауважив ще Монтень: «Якщо би брехня, схоже, як істина, була одноликою, наше становище було б набагато легшим. Ми вважали б достеменним протилежне тому, про що говорить брехун. Але протилежність істині має сотні тисяч облич і не має меж». Ось Зеленський викручується після конфузу з Байденом: «Отримає Україна, нарешті, ПДЧ чи ні — це питання бажання лише самого Альянсу. Якщо отримає — значить, нас там дійсно бачать. Якщо не отримає — це теж цілком конкретна відповідь». Але ж насправді Альянс не розкидається ні ПДЧ, ні членством, особливо для країн, які: а) не бажають сповідувати і виконувати певні критерії, обов'язкові для всіх; б) толерують у вищих ешелонах влади осіб, готових у будь-яку хвилину «злити» секретну інформацію потенційним противникам НАТО.

Ось Зеленський розповідає на сторінках Axios, що, мовляв, США ведуть подвійну гру у справі «Північного потоку-2», не інформуючи про це Україну (стратегічного, на думку Зе!, партнера). А ось та ж Axios, відома своїми зв'язками з Білим домом, цитує Державний департамент, що той «регулярно співпрацює з українськими офіційними особами щодо „Ппівнічного потоку-2“. Напередодні передачі останньої доповіді в Конгрес Державний департамент повідомив українського посла у Вашингтоні та високопосадовців у Києві, включаючи керівника офісу президента, про зміст звіту».

Ось Зеленський втюхує українцям, що розповів голові Венеційської комісії Джанні Букіккіо про зусилля, спрямовані на проведення прозорих і відкритих конкурсів на зайняття посад у КСУ та в органах суддівського врядування. А ось сам сеньйор Букіккіо без евфемізмів і пістрявих обгорток каже, що підготовлені Верховною радою, у якій Зеленський має «монобільшість», зміни до закону «Про судоустрій і статус суддів», у разі їхнього ухвалення, вб’ють судову реформу.

Виглядає на те, що декларуючи патріотизм у війні з Росією, непримиренність до «реєстрових олігархів», незмінність євроатлантичного курсу, Зеленський тихцем від народу (і того, що його обрав, і того, що був категорично проти) гне лінію на розвал країни, її державних інституцій, руйнацію партнерства із західним світом. Бо, мовляв, перед нами — вибір: або «байдужа Америка», або Росія, з якою ми завжди домовимося…

Таємна війна проти України цілком очевидно узгоджена з Кремлем і його господарем, який за сім років агресії проти сусідньої країни, що вирішила йти своїм шляхом, зрозумів — війною Україну йому не здобути. Її можна тільки зруйнувати руками самих українців та обраних ними «своїх хлопців», — недалекоглядних, брехливих, жадібних до наживи, неперебірливих у засобах, безвідповідальних паяців.

І Путіну поки що це вдається. Перший результат — скасування зустрічі Джо Байдена із Зеленським, яка планувалася перед самітом американського лідера з президентом Росії. Тобто у липні, якщо Зеленський знову щось не збреше по-крупному, Байден говоритиме з ним, маючи у вухах і мізках позицію Москви. Москви, що не омине нагоди прямо сказати про неспроможність українців господарювати у власному домі, стару байку про failed state і про те, що, мовляв, навіщо Америці зайва мігрень з народом, який обирає собі таких брехливих недотеп у провідники.

Ігор Гулик для «ВЗ»