Завдяки Інтернету кожен може бути журналістом
За останні 10-15 років журналістика зазнала кардинальних змін
Традиційні ЗМІ, на жаль, поступово, але неухильно занепадають, це і преса, і навіть телебачення. Натомість щоразу здобуває нову аудиторію Інтернет. Це ні погано, ні добре, це об’єктивна реальність. Якщо раніше журналістів готували відповідні факультети в університетах, то тепер завдяки Інтернету, по суті, кожен може бути журналістом. Відкрив собі запис у Фейсбуку, Твіттері, Інстаграм, Тік-току і т. п. та пиши чи виставляй фото. Чим менше тексту, тим краще. Ось де можна перевірити відомий принцип: «Лаконічність — сестра таланту». Це створює колосальні можливості для талановитих людей і водночас колосальні небезпеки для суспільства, бо немає жодних обмежень для «мавпи з гранатою».
Одна спільна біда нових медіа — тотальна неграмотність. У традиційних медіа помилки виловлюють літредактори, коректори. Колись у газетах ще були чергові, свіжоголові. Тобто тексти читали багато грамотних людей. Тепер майже ніхто не читає. У кращому випадку редактор сайту, який сам може бути не надто грамотним. Часто новини перекладають за допомогою Гугл, навіть не перечитуючи потім. Коли читаєш такі тексти, як кажуть, вуха в"януть. Моє покоління журналістів вважало, що добра публіцистика, хороший репортаж, якісні новини, ексклюзивне інтерв’ю — основа успіху ЗМІ. Тепер щоранку я отримую статистику, які матеріали викликали найбільше зацікавлення відвідувачів сайту ВЗ-online. Виявляється, найбільше читають ужиткові матеріали, поради, гороскопи, погоду і т. п. І така тенденція не тішить. Вона свідчить про те, що людей цікавлять насамперед несерйозні речі. Щоб бути успішним ЗМІ, треба це враховувати, а значить, опускатися до рівня читача, а не підтягувати його. А я все свідоме журналістське життя, як редактор газети, робив навпаки — намагався підтягувати під певні стандарти читача…
Кілька років тому я був у Неаполі. Зауважив, що дехто ходить зі згорнутою «в трубочку» газетою. Звернув на це увагу знайомих, що там уже давно живуть. Виявляється, газета в руці — ознака інтелігентності (людина читає газету) та достатку (газети досить дорогі, не кожен може дозволити собі купити). Читати паперову газету вважається ознакою хорошого тону. Іншими словами, це круто.
Проїдьтесь у київському метро. Раніше майже кожен пасажир (навіть ті, що стояли) читав якусь газету. Зараз також усі читають, але у своїх ґаджетах.Як наслідок, багато мереж розповсюдження преси закрилось — не витягують економічно. Колись місцеві органи влади надавали газетним кіоскам пільги в оплаті за землю, зараз — ні. Супермаркети рахують, під що вигідніше надати площу: під квіти чи ЗМІ. Квіти поступово витісняють пресу… «Укрпошта» щопівроку піднімає тарифи на свої послуги з передплати, мотивуючи це необхідністю збалансувати собівартість. Відтак тиражі падають, собівартість, відповідно, росте. Замкнуте коло. Тим часом держава махнула рукою на друковані ЗМІ. Реклами в умовах пандемії майже немає. От і намагаються якось вижити самотужки. Поки що борсаються… А ось в інших європейських країнах уряди допомагають пресі. Наприклад, у Франції найбільші, найвпливовіші газети належать, як ми кажемо, олігархам. При цьому держава компенсовує видавцям вартість доставки — інакше б ті не вижили. У нас єдине спасіння — розвивати інтернет-видання. Це і є наше завтра…