Кремль знайшов слабке місце Зеленського. Чого очікувати Україні
Керівництву держави варто досить уважно проаналізувати нинішню ситуацію, яка несе в собі чимало ризиків
Віртуальна зустріч дипрадників, на жаль, підтвердила скептичні очікування. Безумовно, позитивним моментом стала активна позиція української делегації (включаючи комунікаційну складову) у протидії спробам Росії зняти з себе відповідальність за триваючу агресію проти нашої держави на Донбасі. Це важливий сигнал для міжнародної спільноти про червоні лінії, які Україна в жодному разі не готова перетнути. Водночас інші підсумки зустрічі є симптоматичними.
1. Росія тягнутиме час і шантажуватиме Україну. Москва відчуває, що зараз на коні, адже всі карти на дипломатичному полі ніби складаються найкраще для неї. Попереду ще саміт з Байденом, де Росія буде обґрунтовувати свій життєвий інтерес щодо України, а Білий дім продовжує «дути на холодне» у відносинах з Кремлем, намагаючись вивести їх у стабільне та передбачуване русло.
2. Якщо на попередньому етапі Росія погодилася на режим припинення вогню (навіть в його умовній формі) у якості авансу президенту Зеленському, розраховуючи на поступки України, то зараз Москва зробила ставку на кардинально інший сценарій. Тепер Кремль очікує на «авансові» поступки України, перш ніж буде відновлений хоча б якийсь режим тиші. Вчорашнє засідання засвідчило, що пріоритети Росії не змінилися — це зняття відповідальності з Москви за агресію, нав’язування прямого діалогу між Києвом та Донецьком/Луганськом, зміна кваліфікації конфлікту і далі переформатування переговорного процесу (виведення ТКГ на перший і основний план).
3. Росія діятиме далі традиційно — влаштовуватиме нові провокації, снайперські обстріли, далі розвиватиме військову інфраструктуру на окупованих територіях і безпосередньо біля кордонів з Україною. Тобто зростатиме безпековий виклик.
4. Закріплюється попередня тенденція, коли весь порядок денний зводиться виключно до відновлення режиму тиші. Кремль знайшов ахіллесову п’яту Зеленського і буде її активно і професійно використовувати у власних стратегічних цілях.
5. Паралельно варто очікувати активізацію дипломатичного прикриття російської агресії. У хід підуть традиційні штампи для обвинувачення України, нав’язування їй ярлика держави, що не відбулася, яка розділена внутрішніми протиріччями, і яка не здатна імплементувати досягнуті домовленості. Така робота вже фактично ведеться. На це, на фоні новин про добудову Північного потоку-2, Женевського саміту, закликів Макрона переглянути санкційну політику, накладається нова пропагандистська хвиля, яка мала б переконати українців, що їх зрадили на Заході. При цьому Банкова не поспішає нейтралізовувати цю хвилю, а інколи і активно їй підіграє, хизуючись необдуманими кроками у порушення домовленостей із західними партнерами.
6. Далі в кращому випадку на нас чекає довга позиційна дипломатична тяганина (якщо не відбудеться якась кардинальна зміна). У цих умовах критично важливо не допустити ситуації, коли б, з огляду на загальний настрій рухатися в напрямку стабілізації конфронтації з Москвою, Росії вдалося нав’язати свою концепцію врегулювання, і Україна опинилася б під тиском партнерів.
Керівництву держави варто досить уважно проаналізувати нинішню ситуацію, яка несе в собі чимало ризиків. Подальша тактика мала би включати щонайменше три елементи — внутрішня консолідація проєвропейських політичних сил; добросовісне прискорене проведення реформ з метою відновлення довіри і поглиблення діалогу з партнерами для артикулювання українських інтересів і координації спільної позиції щодо агресивної політики РФ.
