Передплатити Підтримати

Страуси, Путін і "пабєда"

"Страусами" донедавна було чимало європейських лідерів

Зовсім недавно укотре переглянув стрічку Луїса Бунюеля «Привид свободи», і, як це буває доволі часто, побачив у старому кіно абсолютно актуальні наративи. Особливо у фінальній сцені в зоопарку, де на тлі стрілянини у камеру вперто дивиться страус, міркуючи, мабуть, куди б заховати голову.

Чим вам не випадковий в українській політиці персонаж, що з упертістю бунюелівського птаха вперто бажає зазирнути у вічі Путіну, який розв'язав війну у самісінькому центрі Європи? Це так, до слова.

А насправді схожими «страусами» донедавна було чимало європейських лідерів, які також воліли миру з Росією, виносили у пріоритет не агресивні наміри Кремля і безпеку перед очевидними імперськими амбіціями його господаря, а економічні зиски (причому, сумнівного характеру), ба навіть картали українців за те, що вони чинять спротив брутальному нападникові. І лише, коли на теренах ЄС і сусідньої Британії почалися терористичні акти із застосуванням хімічної зброї, коли до ситої Євроунії ринули керовані вмілою ефесбешною рукою натовпи біженців, зокрема зі Сирії, коли на військових складах Чехії та Болгарії загриміли вибухи з цілком зрозумілим підтекстом, — респектабельні політики-миротворці почали приходити до тями. Причому, пацифістське «похмілля» може бути доволі важким.

Акурат напередодні 8 травня, коли Європа схиляє голови у пам'ять про найстрашнішу катастрофу Другої світової війни, і 9 травня, — коли у Московії досягають піку екзальтованого «побєдобєсія», російські депутати укотре взялися редагувати історію.

До Державної думи внесено законопроєкт про заборону публічного заперечення вирішальної ролі СРСР у розгромі нацистської Німеччини та гуманітарної місії при звільненні країн Європи. Документ, як завжди, «цікавий», з огляду на те, що він цілком вкладається у траєкторію путінського режиму, свідчить про його генезу і вибиває аргументи у тих, хто досі живе ілюзіями про можливість замирення агресора. Особливо, коли врахувати, що замовником цього законопроєкту був особисто ВВП, а його свіже невдоволення з приводу того, що у світі занадто часто згадують «Нормандію» (тобто висадку десанту союзників у Франції), — дуже симптоматичне у контексті нинішніх стосунків зі США…

Отже, думці пропонують заборонити «публічне заперечення ролі СРСР» у перемозі над нацизмом. Таке формулювання вже само собою наштовхує на думку про те, що голова думського комітету Альона Ямпольская, віце-спікер Алєксандр Жуков і сумнозвісний сенатор Алєксєй Пушков (автори документа) взялися «полювати на відьом». Бо ж нікому із найзапекліших противників Росії і в голову не приходить «заперечувати роль СРСР» у подоланні гітлерівського Рейху. Але, як завжди це буває в ситуаціях війни з вітряками, річ у деталях. Російські «правники» йдуть далі і пробують узаконити відповідальність за заперечення «гуманітарної місії СРСР» під час «визволення» країн Європи.

Що ж, — тут для каральних органів Росії — поле неоране, оскільки наслідками тієї «гуманітарної місії» були не тільки масові репресії, розстріли, зґвалтування, мародерства і грабежі, але й насильницьке встановлення тоталітарних режимів у країнах, які ще 30 років тому були так званим «соціалістичним табором». Ба більше, — утримування цього режиму за допомогою танків — у Празі, Будапешті, Бухаресті…

У Європі надто стійка пам'ять про ці події, тому такими неоковирними і, я б сказав, навіть блюзнірським були історичні розумування Зеленського про «плюси і мінуси» СРСР перед очільниками Польщі, Естонії, Латвії та Литви. Присутні гідно витримали дипломатичну паузу, але осад, гадаю, залишився…

Як і гірке враження, що в Україні досі живі совкові стереотипи і російське трактування історії, навіть на рівні найвищої політики. Вершиною правового цинізму та історичного крутійства думців є їхні пропозиції щодо заборони «публічного ототожнення цілей, рішень і дій радянського керівництва, військового командування і військовослужбовців з цілями, рішеннями і діями представників нацистської Німеччини і країн Осі». Зрозуміло, Путіну особливо допікає те, що його таємного кумира Сталіна ставлять на «одну дошку» з нацистським фюрером. Зрозуміло, що зусилля російської пропаганди будуть кинуті на те, аби витерти зі свідомості громадян усілякі згадки про пакт Молотова-Ріббентропа, про спільні паради вермахту і РККА у Бресті, Львові… Не кажучи вже про те, як Союз годував молодого нацистського звіра навіть після Голодомору в Україні відбірним зерном, металом, технологіями, військовими кадрами. Зрозуміло, що мільйони доларів будуть витрачені на купівлю «спікерів», «експертів» у самій Європі, аби ті наполегливо і з апломбом, з допомогою інтелектуальних радирок витирали з мізків тамтешнього обивателя будь-які згадки про ці речі. Формували з нього такого собі «страуса», що прагне сховати голову у пісок перед реальністю і ймовірним «покаранням» за її «не таке» сприйняття.

Ігор Гулик для «ВЗ»