Передплата 2024 «Добра кухня»

Для влади опозиційні ЗМІ - "заразні"

Схоже, нашому горе-президенту і його найближчиму оточенню таки кортить встановити в Україні авторитарний режим

Недаремно свого часу Зеленський захоплювався Лукашенком (публічно захоплюватися Путіним йому якось не випадало, хоча в очі російському диктатору конче хотів зазирнути). Те, що Зеленському ідейно ближчі лідери з постсовковою ментальністю, ми бачили і раніше (згадаємо волюнтаристське рішення про розпуск парламенту одразу після вступу на посаду президента), але останнім часом таких дій відчутно побільшало.

Одним із непорушних стовпів демократії, своєрідною вакциною від авторитаризму, є свобода слова. Для західного суспільства свобода слова та права опозиції — священні корови. Тому будь-які спроби обмежити опозиційні ЗМІ у правах — це вкрай небезпечний симптом. І цей симптом виявився якраз під час візиту в Україну Держсекретаря США Ентоні Блінкена.

За дивним збігом обставин (хоча що тут дивного?) офіс президента Зеленського відмовив в акредитації на пресконференцію Зеленського і Блінкена лише опозиційним медіа — телеканалам «Прямий», «Еспресо» та 5-му каналу, а також деяким інтернет-виданням. Прикрилися коронавірусом, мовляв, через карантин змушені обмежити кількість журналістів.

Але потенційно «заразними» стали чомусь лише опозиційні ЗМІ. Цинічна відмазка, яку українська журналістська спільнота не повинна «проковтнути». На таку вибірковість влади щодо медіа мала би звернути увагу та відреагувати Національна Спілка журналістів. Бо якраз у цьому випадку йдеться саме про обмеження свободи слова, на відміну від закриття прокремлівських пропагандистських ЗМІ, коли Спілка, точніше її керівник (не порадившись з колегами), оперативно зробив тенденційну заяву.

Але, незважаючи на «карантинні обмеження» опозиційних ЗМІ, Зеленському не вдалося уникнути незручних тем під час пресконференції.

Кореспондент ВВС задав йому два неприємних запитання: про скандальну ситуацію зі зміною керівника «Нафтогазу» та про вплив адвоката Трампа Джуліані на відкат антикорупційних реформ.

Було помітно, як неприємно різанули ці питання українського президента, як він занервував і заметушився.

А його відповідь — взагалі суцільна ганьба. Спочатку вдав, що не зрозумів запитання (хоча не здивуюся, що насправді не зрозумів). Блюзнірськи перепитав: «Ви запитували, як Джуліані вплинув на НАК «Нафтогаз?».

Але журналіст уточнив, що це два різних питання. Тоді Зеленський поніс якусь, вибачте, маячню, усіляко уникаючи конкретної відповіді.

Питання про «Нафтогаз» просто проігнорував, а якщо спробувати підсумувати відповідь на інше питання, то суть відповіді зводиться до того, що у всьому поганому винні попередники, які не робили жодних реформ, а справжні реформи здійснені винятково за його президентства.

Але оскільки питання журналіст поставив двом учасникам пресконференції, то більш конкретним був Блінкен. Він, зокрема, сказав, що закони — це добре, але їх ще треба виконувати. Тобто, делікатно дав зрозуміти, що українська влада не дотримується законів.

Багатьох дивує той факт, що влада провернула аферу зі зміною керівництва «Нафтогазу» прямо напередодні візиту Блінкена. Адже мали розуміти, що така нахабна поведінка викличе щонайменше «занепокоєння» з боку американських партнерів. І американці не промовчали. Зокрема, Блінкен наголосив, що зміна очільника «Нафтогазу» — це «поганий сигнал і потенційно міжнародна шкода іміджу України».

Ба більше! Що рівень і якість підтримки України залежить від рівня проведення реформ у галузі управління і антикорупції. Від цього, зокрема, залежить, чи отримає Україна кредити МВФ.

Тож, чому уряд під патронатом Зеленського пішов на цей зухвалий крок, незважаючи на неминучу негативну реакцію західних партнерів? Нагадаю, щоб звільнити Коболева і призначити «любимчика Коломойського» Вітренка, уряд призупинив на два дні повноваження Наглядової ради, у компетенції якої і є кадрові рішення. Тобто, по суті, призначив Вітренка шляхом шахрайства.

Як наслідок, усі члени Наглядової ради «Нафтогазу» на знак протесту подали у відставку. Власне, Наглядова рада для того й існує, щоб унеможливити будь-яке шахрайство чи корупцію з боку державних чиновників у таких спокусливих для корупціонерів структурах, як, наприклад, «Нафтогаз». А на думку усіх членів Наглядової ради, призначення Вітренка було здійснено з порушенням закону «Про запобігання корупції». І це не вперше «зелена» влада почала грубо діяти за принципом «ламати ситуацію через коліно». Достатньо згадати останні довибори у 87-му окрузі на Франківщині. Зупинити цей «беспрєдел» вдалося лише на стадії Верховного Суду.

Зеленський не соромиться такої поведінки, бо, вочевидь, його найближчі радники, на кшталт Єрмака, запевняють його, що у нинішній ситуації, коли Путін готовий у будь-який момент розпочати повномасштабну війну з Україною, американці від нас не відвернуться, не кинуть напризволяще. Мовляв, що вони нам зроблять, коли є такий страшний спільний ворог. Така поведінка української влади нагадує гопника. Мовляв, ми такі, які є. І не треба нас вчити жити, ми собі своє знаємо. Краще допоможіть матеріально… Цим пояснюється і шахрайство з «Нафтогазом», і обмеження у правах опозиційних ЗМІ під носом у Держсекретаря США, і згортання антикорупційних реформ…

Усе це можна прикрити загрозою з боку Путіна. При цьому у багатьох моментах внутрішньої політики Зеленський намагається наслідувати того ж Путіна. Тому закривати очі на, здавалось би, малопомітні прояви наступу на принципи демократії не маємо права.

Схожі новини