Передплатити Підтримати

Професія: олігарх

Зеленський хайпує на настроях постсовєтського натовпу

Ох, вже ці статусні речі… Заради них гонористі і амбітні люди, позбавлені, правда, відчуття реальності, йдуть на дивні, часом безґлузді кроки, аби тільки уволити власне самолюбство. У соцмережах не втомлюються іронізувати над ідеєю президентського законопроєкту, яку Зеленський, однак, не ризикнув «запатентувати» як власну, перекинувши відповідальність, як зазвичай останнім часом, на колективний розум РНБО.

Йдеться про законодавче фіксування «статусу олігарха» (!), про те, що режим має намір докладно виписати у правничих новелах, як із личинки зловредних і зажерливих «сильних цього світу» будуть вилуплюватися гарні і, головне, — політично стерильні метелики респектабельних бізнесменів…

Зеленському, видається, не розходиться про контекст, в якому народжуються ці його не вельми мудрі ідеї. Контекст війни і цілком реальної загрози повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Контекст, про який волають усі світові лідери, серед них і партнери Зе! з нормандського формату — Емануель Макрон та Ангела Меркель, а також новий президент США Джо Байден. Серед цього багатоголосого хору — і найвищі європейські інституції з їх очільниками, і генерали Північно-атлантичного альянсу, до якого так рветься душа вчорашнього прихильника зазирнути у вічі Путіну.

Ні, Зеленський хайпує на настроях постсовєтського натовпу, обивателя, що у позі Почекуна сподівається на свій совковий «великдень», коли можна буде все «взять і подєліть». Після кожного засідання РНБО ми чуємо про дивні санкції проти «дивних людей», санкції, позбавлені не тільки юридичного підґрунтя, але й логіки втілення. Бо підсанкційні особи, зазвичай, абсолютно не переймаються своїм новим статусом, звично ходять у парламент чи у власні розкішні офіси, і роблять, як завжди, буденну свою роботу. З легкої руки президента вони вже реально легалізувалися і навіть не соромляться своїх брудних справ. Аякже, сам президент у черговому відосіку фактично вніс контрабандистів у кодифікацію професій…

Але повернімося до олігархів та їхнього майбутнього статусу. Наскільки я розумію, ці люди, які упродовж трьох десятків літ української незалежності «п'ють кров» у пересічного глядача серіалу «Слуга народу» чи концертів «Кварталу 95», після ухвалення монобільшістю дивовижного за правовим невіглаством і небаченим популізмом законопроєкту, мали б, мов за помахом чарівної палички (не плутати з «ебонітовою») перетворитися у голодранців і суспільних парій. Або ж, — на вибір, — поділитися статками і у мить переродитися на пересічних вітчизняних підприємців, яких щоденно і неусипно «пасе» податкова, поліція, розмаїті контролюючі органи. Такого, звісно, не буде, оскільки диявол, як завше, ховається у дрібницях. Ці дрібниці полягають у критеріях добору в «олігархічний пул», які, слід очікувати, будуть ретельно виписані у скандальному законопроєкті. І, гадаю, ці критерії матимуть легкий флер президентських уподобань, симпатій та, звісно, фобій.

Для чого Зеленському та його кліці такий закон? Категорично не для того, аби навернути «розбійників» у правове русло. Якби Зе! переслідував таку мету, то, вочевидь, у Верховній Раді не з'явився б інший документ — проєкт про легалізацію капіталів. Чи він не вирішує суто економічних і правових стосунків багатих людей з державою і суспільством? Цілком. Але він не враховує супермети чинного президента — там відсутні політичні підтексти.

Якщо говорити вже зовсім відверто, то, видається, анонсований «статусно-антиолігархічний» проєкт буде виписуватися під конкретного «олігарха» — Петра Порошенка. Цей папірець потенційно має набути обіцяної Зеленським під час передвиборчих дебатів «вироку» для п'ятого президента України. Бо, вочевидь, мова йтиме про заборону «олігархам» брати участь у політичній боротьбі, фінансувати чи очолювати політичні партії, володіти медіа тощо.

Якщо це так, то маємо ще одне підтвердження того, що Зеленський, зрештою, як типовий популіст, був і залишається надалі палким прихильником простих рішень. Усунути головного конкурента, законодавчо зафіксувавши по-суті репресивні заходи проти нього, — підло, цинічно і нешляхетно. Звісно, аби вже геть зовсім «не світити» реальної мети, до переліку «олігархів» долучать ще низку осіб, які, на думку Зеленського і його ОПУ, не є надто лояльними до режиму чи дозволяють собі перечити «волі вождя».

Особливо цікавими видаються перспективи потрапляння до реєстру Ігоря Коломойського, який фактично був і спонсором, і хрещеним батьком перемоги вчорашнього коміка, а також Сергія Льовочкіна. Колишній керівник адміністрації Януковича останнім часом став віп-персоною в оточенні Зе! Це з його «легкої руки» ОПЗЖ, що була реальним опонентом Зеленського на російськомовному Південному Сході, після санкцій проти кума Путіна, розкололася, перетворившись під проводом Бойка у «потішну опозицію» Банкової. А ще, — зважаючи на апетити нинішнього господаря України, — таким чином Льовочкін і Ко, мабуть, стануть «завідувати» газовим сектором. Унісши Дмитра Фірташа до переліку «олігархів», вони позбавлять «віденського вигнанця» впливу і контролю над цим трильйонним ринком. Звісно, Льовочкіну доведеться ділитися, фінансувати омріяний Зеленським «другий термін», але то, так би мовити, крихти…

Цікаво також, як відреагують на президентську ініціативу у монобільшості, яка, по суті, перетворилася на клаптикову ковдру з груп і гуртків, фінансованих під потреби розмаїтими олігархами? Тупо проголосують, чи підуть на консультації з інвесторами? І чи не з'явиться у парламенті не менш дивний документ — на цей раз про статус маріонетки олігарха?

Ігор Гулик для «ВЗ»