Передплата 2024 «Добрий господар»

Сила є...

Після довгих і болісних підрахунків, які тривали тиждень, на 87-му окрузі, що на Франківщині, переможцем оголосили висуванця від "Слуги народу" Василя Вірастюка

Звичайно, тут можна було відбутися одним словом: «Ганьба!». Це якщо послуговуватися нормативною лексикою, бо для оцінки цих подій краще підходять нецензурні слова. Але я постараюсь взяти себе в руки, і попри стійке відчуття огиди, проаналізувати те, що сталося, та зробити висновки. Бо якщо проковтнемо це свавілля влади, через деякий час отримаємо вибори у стилі Білорусі чи Росії. Тобто вибори без вибору. І тоді знову за справедливість, демократію та цивілізовані вибори доведеться виходити на чергову Революцію гідності. І річ тут не у прізвищах, а у принципах.

Отже, що сталося на виборчому окрузі номер 87? «Зелена» влада вирішила за будь-яку ціну взяти реванш. Двох років президентства Зеленського з його монобільшістю у ВР стало цілком достатньо, щоб «зелених» почали ненавидіти навіть ті, хто колись так завзято за них голосував. Останні вибори до місцевих органів влади сильно вдарити по вразливому самолюбству Зеленського. Не виключено, що побачивши результати тих виборів, «найвеличніший лідер сучасності» зрозумів: його вже не так сильно обожнюють, як два роки тому. Тому довибори на Франківщині мали стати своєрідною сатисфакцією, мовляв, ще не «все пропало». Ну, і плюс один залізобетонний голос у парламенті, бо депутати монобільшості розповзаються як таргани…

Попри те, що на цьому окрузі чималі шанси на перемогу мав ставленик Коломойського, місцевий олігарх Олександр Шевченко, «слуги» вирішили висувати свого кандидата. Це був ризикований крок, бо потенційний електорат «людини Коломойського» і «людини Зеленського» перетинається. Але Зе-команда не захотіла робити ставку на Шевченка. Історія з Дубінським дечого їх навчила. Вони зрозуміли, що кадри Коломойського, по-перше, можуть бути надто токсичними (санкції США — це не жарти), по-друге, не своїми на сто відсотків. А Зеленському потрібні надійні багнети, які не задають зайвих питань, бо мало що розуміють, і голосуватимуть як треба. Василь Вірастюк — ідеальний кандидат на таку роль.

Треш почався ще на етапі виборчої кампанії. Я не знаю деталей цієї кампанії — хто кого і за скільки купував, про це краще спитати самих виборців. Але підозрюю, що все це було і навряд чи когось сильно дивувало… А ось публічне обговорювання Зеленського з Вірастюком «перебігу вакцинації» на Прикарпатті вразило багатьох. І навіть не так абсурдністю та анекдотичністю цієї «наради», як блюзнірством і нахабністю. Бо давненько влада не наважувалась так демонстративно використовувати адмінресурс. Навіть Янукович соромився персонально втручатися у виборчий процес, так відверто тиснути «своїм авторитетом» на перебіг виборів. Зазвичай адмінресурс намагалися використовувати тишком-нишком, той самий Янукович про людське око вдавав, що він над процесом. Зеленський вирішив нічого не вдавати… І це вже був явний сигнал, що він ці вибори бере під особистий контроль, що влада не обмежиться формальною підтримкою свого висуванця, а буде включатися за повною програмою.

Та попри усі зусилля «слуг» екзит-пол показав, що на цьому окрузі Василь Вірастюк виявився не найсильнішим, а лише третім — після Олександра Шевченка та Руслана Кошулинського. Щоправда, різниця між цією трійкою призерів була дуже незначною, що, власне, і дало шанси владі втрутитися у результати вже після голосування. Влада зробила дуже примітивний «фокус»: на дільницях, де за Шевченка було більше голосів, результати під різними формальними приводами скасували. На деяких дільницях, перераховували голоси, а згодом навіть в ОВК зникли бюлетені. До речі, партія «Голос» замінила голову ОВК, не пояснюючи причини. Як наслідок, робота ОВК була заблокована на кілька діб.

Чому це все стало можливим? Бо різниця між трійкою лідерів була мінімальна. І тут на користь владі вкотре зіграла роздробленість кандидатів, за які голосували опозиційно налаштовані виборці. Маруся Звіробій від «Європейської Солідарності» зняла свою кандидатуру на користь Кошулинського. Але її приклад ніхто не наслідував. Якби для Кошулинського знялось більше кандидатів, він би виграв з переконливим результатом, і тоді владі було б значно важче хімічити.

Небезпека цього прецеденту у тому, що на будь-яких виборах, якщо різниця за кількістю голосів між кандидатами буде невелика, обкатані на Франківщині методи застосовуватимуть масштабно. У тому числі і на президентських виборах.

Бо, схоже, чесно ця влада вже перемагати не збирається. Адже вдруге на велосипеді заїхати в Офіс президента чи під купол Верховної Ради не вдасться. Знадобиться «важка артилерія». І першу «розвідку боєм» Зе-влада зробила на Прикарпатті.

Щоб потім не довелося знову влаштовувати революції, за грубе використання адмінресурсу владу треба бити по руках одразу, ці небезпечні прояви необхідно душити у зародку. Спитаєте, а що громадянське суспільство може зробити зараз? Як мінімум, не мовчати, називати речі своїми іменами. А так званому переможцю треба за кожної ліпшої нагоди влаштовувати обструкцію, такий собі «коридор ганьби», щоб не забував, у який спосіб отримав перемогу. Тоді, сподіваюсь, й інші кандидати тричі подумають, ніж брати участь у таких брудних оборудках.

У політиці, як і в спорті, силою, звичайно, можна багато чого досягнути, але сила справжнього політика — насамперед у довірі виборців. Ну, і у репутації. А тут Вірастюк програв на старті своєї політичної кар’єри…

Схожі новини