Передплатити Підтримати

Зе!"Шатун"

А чому б не припустити, що Зеленський зі своїм Кварталом, з його частими гастролями не тільки в ерефії, але й на вже окупованих територях Донбасу, не був частиною цього пекельного плану?

Коли секретар РНБО Олексій Данілов озвучує меседжі на кшталт «вільного Татарстану» за нашого з вами життя, для мене вони чомусь асоціюються з деклараціями талановитого публіциста і не менш талановитого провокатора Дмитра Корчинського про те, що «СРСР, по суті, був українською імперією».

Тепер вони ретельно рахують зростання чисельності російських військових угруповань біля українських кордонів, звітують даними розвідки про масове перекидання важкої техніки Кримським мостом на окупований український півострів. А ще — висловлюють «глибоку стурбованість» ледь не щоденними втратами на фронті, знекровленому, деморалізованому, демотивованому їхньою ж політикою «розведення військ».

Тепер учорашній «оптиміст» Кравчук розповідає, що у міській ТКГ росіяни категорично відмовляються повертатися до режиму повного припинення вогню, тягнуть у зум-етери люмпенів з терористичних ДНР/ЛНР. І Руслан Хомчак лякає невідь кого (а, швидше за все, — стрясає повітря) розповідями про 28 батальйонних груп кадрових російських військових уздовж окупованого Донбасу і безпосередньо на його території.

А ще у Зеленського, заламуючи руки, розповідають про те, що, мовляв, як же так — «найвидатнішого лідера сучасності» не пустили на віртуальний поріг зустрічі Путіна, Меркель та Макрона, що про Україну розмовляють без України. І з острахом чекають на черговий коментар вусатого рота Путіна Дмітрія Пєскова.

Той не втомлюється повторювати, що в Україні точиться «громадянська війна», що офіційні особи з Києва і не менш офіційні, на думку Москви, персонажі з Донецька мусять сісти за стіл переговорів. Камуфлюючи провокативну передислокацію власних військ під кордони України, той же Пєсков переймається тим, що «українська сторона може піти на провокаційні дії, які призведуть до війни. Звісно, не хотілося б цього побачити». Усе це, звичайно, бачать і чують на Печерських пагорбах.

Тим часом, зосереджену тишу на Банковій настійно руйнують повідомлення New York Times про те, що європейське командування збройних сил США привело війська у бойову готовність найвищого рівня після того, як окупанти на Донбасі порушили режим припинення вогню і вбили чотирьох українських військових, і Росія почала стягувати війська до кордону з Україною. Про те, що терміново збираються посли НАТО, аби констатувати рівень загрози нашому суверенітету до «потенційної неминучості кризи». Про те, що Сполучені Штати, а не Зеленський (!), застерігають Росію від залякування Києва. Можливо, через броньовані вікна ОПУ ще не долинає рев американських та британських винищувачів, які останнім часом систематично піднімаються у повітря, перехоплюючи російські літаки, але, повірте, це явище тимчасове.

А що Верховний Головнокомандувач? Уживається у роль? Навряд чи. Бо навіть після того, як приструнчена ним «монобільшість» відверто назвала події на Сході «російсько-українським конфліктом» (дійшло нарешті після резолюцій ООН, заяв Держдепу, документів Європейського Союзу!), у Зеленського не повертається язик чітко вказати на джерело і причини агресії.

Днями він взявся оприлюднити цифри українських втрат. І прогнозовано помилився, принаймні, на п'ять осіб. І вкотре змовчав про те, чому гинуть наші вояки…

Щоб зрозуміти мотиви і ймовірні наслідки політичної логіки Зе!, слід знову повернутися на кілька років навспак, коли Зеленський був Голобородьком, а тодішнє керівництво наполягало на тому, що Росія підготувала і втілює в Україні план хаосу та дестабілізації під кодовою назвою «Шатун». До слова, ці заяви також були об'єктом зубоскальства і глузливих скетчів інфантильної «какоразнічной» публіки, але реальність підкидала тоді нам чіткі підтвердження такого сценарію. Пригадаймо, як інтенсивно велася антимобілізаційна кампанія, скільки «російських консерв» вибухнули, передчасно засвітившись…

А чому б не припустити, що Зеленський зі своїм Кварталом, з його частими гастролями не тільки в ерефії, але й на вже окупованих територях Донбасу, не був частиною цього пекельного плану? Чому б не поміркувати, що сценарій останнього сезону «Слуги народу» писався з прицілом, що план «Шатун» очолить реальний «Голобородько» — промотор і натхненник хаосу, інституційної руїни, управлінського безладу? З такої точки зору ситуація виглядає логічною. І не варто, мабуть, гадати, чи розпочне Росія широкомасштабний наступ, чи просто пограє м'язами, руйнуючи психічне здоров'я «квартальної» публіки.

Розпочне, — коли зрозуміє, що офіційний Київ у комі, міжнародні партнери-реаніматори повиходили з операційної, втративши надію на порятунок. Коли знатиме напевно, що Україна впаде Путіну до ніг, як стигла груша. І єдиною перепоною на шляху цього плану може стати, як завжди, пасіонарна меншість. Саме тому зусилля режиму зараз зосереджено на репресіях проти випробуваних Майданом та війною патріотів. І саме під цим ракурсом слід розглядати неймовірну позірну активність «недодиктатора», який чомусь вирішив, що переріс роль маріонетки.

Ігор Гулик для «ВЗ»