Непомітна, але успішна сусідка

А дарма, бо, наприклад, починаючи з 2007-го року Словаччина посідає перше місце в світі за виробництвом автомобілів на душу населення. Країна, в якій живе всього 5,4 мільйони населення, щорічно виготовляє й продає понад мільйон машин. Автомобілебудування становить 12% ВВП цієї маленької країни, у галузі працевлаштовано понад 80 тисяч працівників. Автомобілі Volkswagen up!, Škoda Citigo, SEAT Mii, Audi Q7, Porsche Cayenne виготовляють на великому заводі Volkswagen у Братиславі; Peugeot й Citroën продукуються у місті Трнава, компанія KIA збудувала велику фабрику в Жиліні. У 2018 році Jaguar Land Rover відкрив свій завод у словацькому місті Нітра.

Знаєте, що справді дивує в цьому успіху і вражаючій статистиці? Той факт, що передумов для розвитку автомобілебудування в Словаччині не було зовсім — ані розвиненої інфраструктури в спадок після Австро-Угорщини й Чехословаччини, ані покладів надр чи розбудованої ливарної промисловості. Фактично після розпаду Чехословаччини в Словацькій Республіці не було жодного автомобілебудівного заводу. Бурхливий розквіт автомобілебудування відбувся в двотисячних — завдяки успішним реформам і дієвій урядовій кампанії залучення інвестицій в країну.

Саме в ті роки (2002−2007) Словаччину почали називати Татранським тигром, а ВВП країни стрімко підвищувався, сягнувши фантастичних 10,8% зростання в 2007 році. Реформи, завдяки яким Словаччина стала однією з країн Європи, що розвиваються найбільш динамічно, відбулися наприкінці дев’яностих і на початку двотисячних років. Їх пов’язують з іменами двох вихідців зі східної Словаччини — Мікулашем Дзуріндою й Іваном Міклошем. Зокрема, останній у різні часи був міністром приватизації, міністром фінансів, заступником прем’єр-міністра Словацької республіки з економіки й фінансів; прикметно, що якраз у період глибоких реформ і вступу Словаччини в ЄС журнал «Euromoney» назвав Міклоша найкращим міністром фінансів світу.

Після урядової каденції Владимира Мечіара (1994−1998), що тяжів до авторитаризму й був мішенню критики з боку європейських інституцій, до влади прийшов ліберально налаштований Мікулаш Дзурінда, що зайняв пост прем’єр-міністра аж на 8 років, завдяки чому йому вдалося провести справді докорінні реформи в усіх сферах. Результати не забарилися: уже в 1999—2000 іноземні інвестиції в словацьку економіку становили 4,5 млрд. доларів, і за цим показником країна стала лідером у Центрально-Східній Європі. Разом з демократизацією та лібералізацією нова влада поставила акцент на децентралізації, проект якої було розроблено не політиками, а науковцями. Зокрема, завдяки цьому країні вдалося залучити інвестиції в різні регіони, і з року в рік скорочується відставання східної частини Словаччини від наближених до Австрії й Чехії регіонів.

До проведених реформ досить схвально поставилися й громадяни Словаччини. За результатами масштабного соціологічного опитування у 2005 році, аж 60% словаків «добре чи дуже добре» оцінили реформу децентралізації (старт реформи — 2002); 57% населення позитивно сприйняли започатковану в 2004 році податкову реформу; до пенсійної реформи того ж року схвально поставилися 53% словаків, проти неї виступили 35%. Виняток становить хіба що реформа системи охорони здоров’я: «погано чи дуже погано» до неї поставилися аж 71% населення, тоді як добре — тільки 21%. Всі ці реформи були започатковані та проведені в рамках європейської інтеграції Словаччини, курс на яку населення країни підтримало майже одностайно — за вступ до ЄС на референдумі проголосували 92,46% словаків.

Загальні підсумки цих реформ промовисті: Словаччина стала членом Європейського Союзу і НАТО, станом на 2018 рік має 106 мільярдів доларів валового внутрішнього продукту, 19 442 доларів ВВП на душу населення (більше за Польщу й Угорщину!), рівень безробіття в країні становить лише 5,9%, за останні роки країна отримала 150 мільярдів інвестицій з ЄС, у списку легкості ведення бізнесу (Doing Business) Словаччина займає 45 сходинку в світі.

Вражає, правда?

Джерело