Передплатити Підтримати

Ілюзія обману

Квартал-95, який випадково оселився на Банковій, Грушевського і в урядовому офісі, - це збіговисько різношерстної публіки, пригодованої не тільки Коломойським, а цілим легіоном українських товстосумів

Опосередкована відповідь «Зе!лідера» впливовому американському виданню The Washington Post, яке днями вщент розгромило ретельно вибудовувану на Банковій ілюзію обману, пригадала мені однойменний кінобестселер режисера Луї Летерьє, який бив касові рекорди 2013 року.

Зеленський, усіляко уникаючи згадок про свого головного спонсора і режисера перемоги — олігарха Ігоря Коломойського, зверхньо заявив у тому «відосіку», що «додаткових мотивацій, зокрема від наших партнерів (у боротьбі з олігархами. — Авт.), я не потребую».

Ні — то й ні, однак тут напрошується іронічна репліка із вже згаданого мною фільму: «Ви мали б рацію, якщо б так не помилялися».

По-перше, Зеленському вартувало ретельніше вивчити текст публікації у WP, і побачити там, навіть не поміж рядками, фактичне повторення того, що було озвучено раніше державним секретарем США Ентоні Блінкіним, коли той оприлюднював рішення про санкції проти Коломойського.

По-друге, зацінити логічний ланцюжок думки про те, що «йому (Зеленському. — Авт.) слід наполягати на судових реформах, відновити незалежність центрального банку та виключити будь-які кроки щодо послаблення Національного антикорупційного бюро… Він повинен однозначно порвати з Коломойським і підтримати проти нього кримінальне обвинувачення».

І, третє, найголовніше, — зрозуміти, що американці (зрештою, не тільки вони) вже втомилися вдавати, що вірять в ілюзію обману, режисовану, можливо, не стільки в Україні, як у столиці путінської Росії.

Не хочуть вірити, що нинішній офіційний Київ, наскрізь просякнутий ефесбешною агентурою, здатен бути надійним партнером у битві з «рашитстською диктатурою». Бо ж навіть виступаючи на «історичному» з'їзді «Слуги народу», Зеленський толерував присутність у залі підсанкційного нардепа Олександра Дубінського, який, власне кажучи, є повноважним представником Ігоря Валерійовича у ще вчора, здавалося б, монолітній пропрезидентській фракції. І коли Дубінського призначали до Національної ради громад «СН», той же Зеленський не повів і бровою, аби сказати своє вагоме «ні». То лише після повстання «низів» з Київської обласної організації «Слуг» «козачка» Коломойського попросили з партії. То як тоді розуміти самовпевнені декларації «лідера» перед високим зібранням про те, що партія починає новий етап, переосмисливши помилки та зробивши висновки, що його команда поступово очищується від «засланих козачків» та випадкових людей?

Але суть, мабуть, не у Дубінському і не у пафосній риториці Зеленського. Суть у тому, що Квартал-95, який випадково оселився на Банковій, Грушевського і в урядовому офісі, — це збіговисько різношерстної публіки, пригодованої не тільки Коломойським, а цілим легіоном українських товстосумів. Публіки, ласої до грошей, розкоші і сибаритства. Але проблема в тому, що і Зеленський, і його дилетантська камарилья влаштовують всіх — і Ахметова, і Пінчука, і Боголюбова, і Фірташа, і, звісно ж, Ігоря Валерійовича. Бо, якщо вже за великим рахунком, то Зе! Команда та її хедлайнер дісталися влади лише завдяки олігархічному консенсусу усіх «гнаних господарів життя», у яких на лобі було написано: «Тільки не Порошенко».

Ця «коаліція» триває й досі, і не варто звертати увагу на відволікаючі маневри на кшталт затримання у літаку ексзаступника очільника Привату, який, кажуть, украв 6 мільйонів євро, а вийшов під заставу 52 мільйони гривень. Хіба Зеленському під силу зруйнувати цей консенсус? Хіба він може воювати з тими, хто завзято мародерствує на «коронавірусі» і війні? Он, згідно із оновленим рейтингом Forbes, статки Ріната Ахметова зросли з 2,8 до 7,6 млрд. доларів, а Віктора Пінчука — з 1,4 млрд. до 2,5 млрд. Тож Зе! тільки й може, що зламати свою передвиборчу обіцянку про одну-єдину каденцію, бо це для нього завиграшки, бо скільки обіцянок вже зламано-забуто-заговорено? Тому на зібранні «Слуг народу» й прозвучала хрестоматійна для української політики часів незалежності фраза. Мовляв, проситимуть Володимира Олександровича піти на другий термін. Бо ж без нього — ніяк…

Бо коли замість нього прийде бодай трішечки тямущіший, освіченіший, патріотичніший і головне — правдивіший політик, то доведеться збирати речі дуже багатьом пройдисвітам. Тому Зеленський так запопадливо пнеться підтримати ілюзію обману, маневруючи поміж інтересами олігархів, погрожуючи їм «негайними заходами». І водночас намагається вийти сухим із води, скаламученої американцями. Він тепер, можливо, й хотів би зазирнути в очі Байдену, але нинішній господар Білого дому вимагає, далебі, не ритуальних жертв. Джо схиляє Зеленського до руйнації постаменту, на якому зручно умостився наш блазень.

Але, схоже, Зеленський, уникаючи прямих відповідей не тільки на запитання з-за океану, але й на виклики всередині країни, сам докладеться до остаточної руйнації ілюзій. Бо, судячи з соціологічних досліджень, рівень довіри до вчорашнього кумира натовпу різко падає. Ба більше, майже 60% українців проти того, щоб він став президентом вдруге. А раніше 40% назвали його політиком-невдахою 2020 року. Що ж, як казав герой фільму Луї Летерьє, певні речі варто залишити без пояснень…

Ігор Гулик для «ВЗ»