Передплатити Підтримати

Як він жив!

У січні журнал «Локальна історія» замовив мені репортаж про сучасне життя сіл, в яких народився і виріс Тарас Шевченко. Готуючись до поїздки в Моринці й Керелівку, я здійснив свою давню мрію – перечитав нарешті твори Шевченка і його найголовніші біографії

Я називаю це мрією, бо якби не раптова пропозиція попрацювати з цією темою, то навряд чи в мене дійшли б руки до пере-прочитання Шевченка. Хоча в студентські роки я сумлінно прочитав весь корпус поетичних текстів Тараса і прослухав навчальний курс шевченкіани, кожна пара якого починалася з того, що нам треба ламати стереотипи про Шевченка, а закінчувалася репродукуванням тих же стереотипів, я все ж не можу сказати, що добре знав Шевченка. Хоча завжди чітко усвідомлював одне: це єдиний український поет, від читання якого в мене справді йде мороз по шкірі.

З прозою Шевченка я мав незабутню пригоду. Коли в 2006-му після виборів Лукашенка мене загребли на спробі їхнього Майдану й запроторили у в’язницю, в українського консула я попросив дві речі — якусь теплу одежину, бо березень був зимний, і «щось почитати». Консул приніс мені гарно виданий том прози Шевченка — мабуть, єдину книжку, яка була в посольстві. За 15 діб я той том дуже уважно прочитав кілька разів і, чесно кажучи, від прози Шевченка не фанатію.

Словом, уже давно я обіцяв собі, що візьмуся за Шевченка й перечитаю тепер, щоб уже по-зрілому переосмислити його творчість і постать (хоча кому я брешу, як можна переосмислити щось, що так ніколи нормально й не осмислив?). І з року в рік цей свій план відкладав, бо завжди є якісь нагальніші справи, сподіваєшся підібрати ідеальний час, вічно повторюєш «та ще це, а потім це, ну, а потім вже точно».

Але в лютому я нарешті прочитав весь канонічний корпус текстів Шевченка і з’їздив на Звенигородщину, проштудіював три його біографії (авторства Кониського, Росовецького і найкращу — Зайцева), тож можу все це тепер підсумувати.

І ось що вам хочу сказати: Боже, як він жив! Це ж якась неймовірна, абсолютно фантастична, небувала, нереальна біографія! Та якби взяти й написати художній роман про його життя, то коментарі читачів були б однотипними: така вигадка не тримається купи, це неможливо, що курив автор?

Бо це ж, з одного боку, історія про те, як безправний раб, у якого рано помирають батьки, якого безбожно б’ють і тримають упроголодь, аж часом доводиться красти собі їжу, якого за всіма законами логіки й природи мали просто згноїти в тому селі, вибивається в люди, стає академіком і поетом, що на багато століть уперед заряджає багатомільйонну націю!

Так, це голлівудська історія, але зовсім не солодка й без гепі-енду (хоча таки з, бо якщо через 150 років після смерті з віршами поета виходять на революцію й сидять у фронтових окопах, то що це, курва мать, як не найомріяніший гепі-енд?!). Але, з іншого боку, попри глобальний успіх, Шевченко так і не здобув найбанальнішого — не мав власного житла і не одружився (а пробував, в останні роки хапав уже всіх фактично без розбору). Садок вишневий коло хати лишився тільки мрією, і через це Тараса по-людськи шкода.

Ми звикли говорити, що Шевченко прожив дуже мало, але насправді це не так. Мало прожив Антонич (26), а Тарасові 47 таки дали йому змогу реалізувати свій талант. Ясна річ, із цих 47 років 24 поет прожив у кріпацькому рабстві, а потім ще 10 років — на засланнях і солдатчині, але все одно — за неповні п’ять десятиліть він прожив стільки, що вистачило би на кілька життів. Взагалі диво, що, маючи такий спосіб життя і такі випробування долі, живучи в казематах і землянках, нормально не харчуючись і весь час нервуючи, Тарас дожив до такого поважного віку.

Та й зробив за ці роки немало. Не в порівняння з Франком, звісно, але поетична творчість, проза, щоденники, листування, різноманітні проєкти (від ілюстрованого альбому про Україну до Букваря) — це солідний результат найвищої якості. А було ж іще малювання, про яке в нас зовсім мало говориться — і дарма! Бо саме хист художника дав Шевченкові все найкраще в житті: впустив його в інтелігентне середовище, яке пізніше, з огляду на талант хлопця, викупило його на свободу, звання академіка, регулярні гроші за замовлені портрети, статус салонної зірки. Картини забезпечували йому успіх, а вірші — проблеми.

Про цю біографію можна писати книжки, можна знімати фільми й серіали, а можна нічого з цього не робити — і все одно Шевченко залишиться першим номером і буде в центрі уваги. До речі, ті-таки біографи в один голос говорять, що Тарас володів якоюсь притягальною силою, блискавично ставав «душею компанії», звертав усю увагу на себе. Харизматичний був чоловік, неординарний, та ще й із «характером».

Чого вартий лишень епізод, коли підлітком Тарас зв’язав (!) і побив (!) того сумнозвісного «п'яного дяка». Вредний хлопака! Він умів любити й ненавидіти до скреготу зубовного. І дуже швидко «перегорав», перемикаючись на нові об’єкти для обожнювання й гніву. Норовливий холерик, Шевченко не просто впадав у крайнощі, а жив у них, тільки часом випадаючи в «нормальне» життя.

Це не та біографія, якій заздриш, таке життя навряд чи хтось хотів би прожити ще раз, навіть якщо в результаті за цю каторгу пропонують вічну славу. Але таки мусимо визнати — Шевченко своє життя прожив на повну, і пішов вчасно, на своєму піку, наче справжня рок-зірка. Змучився, натомився і сам у останньому своєму вірші почав ладитися до смерті:

Чи не покинуть нам, небого,

Моя сусідонько убога,

Вірші нікчемні віршувать,

Та заходиться риштувать

Вози в далекую дорогу,

На той світ, друже мій, до Бога,

Почимчикуєм спочивать.

Втомилися і підтоптались,

І розуму таки набрались,

То й буде з нас! Ходімо спать,

Ходімо в хату спочивать…

Джерело