Альтернатива Харківським угодам

Президент США Барак Обама якось охарактеризував Віктора Януковича різновидом російської маріонетки. Бо всі промосковські політики рано чи пізно починають діяти під диктовку Кремля.

Янукович був обраний президентом, коли Сполученим Штатам було не до України. Фінансова криза 2008 року залишила уряд США з величезними боргами. Тільки порятунок двох агенцій, що займалися кредитуванням купівлі житла, обійшовся уряду США у нечувану до тих пір суму у п'ять трильйонів доларів. До фінансової кризи 2008 року США переймалися тим, щоби до влади в Україні не дірвалися патологічні крадії, що відчайдушно розтягували би державний бюджет і занурювали державу у борги. Москву ж, навпаки, влаштовували злодюги, що якомога швидше занурять державний бюджет України у величезні борги. Бо за таких обставин буде набагато легше приєднати Україну до Росії, оскільки ніхто на Заході не схоче кредитувати банкротів.

Янукович, його приватний банкір Арбузов і купка наближених до Януковича осіб, теж прекрасно розуміли, що перед тим, як передати Україну Росії, її можна добряче пограбувати. Треба було лише знайти легковірних західних кредиторів, які б погодилися позичати гроші уряду. Аби той протримався якомога довше, аж до приходу російських військ. Бо за таким сценарієм можна було б вкрасти максимальну кількість грошей і ресурсів. Звідси і залицяння до Європейської спільноти і обіцянки підписання торгівельної угоди з Євросоюзом. Про збалансований бюджет та скорочення боргів не йшлося. Не для того «донецькі» прийшли до влади.

На такому тлі 21 квітня 2010 року влада Януковича підписала Харківські угоди. В них суверенітет Української держави, а саме, розквартирування іноземної військової бази, якою є Чорноморський Флот Р Ф, продавався за знижку на газ. Вже сама форма угоди, при якій держава продає суверенітет у обмін на торгівельну преференцію, ставила під сумнів наявність залишків гідності в української сторони. Бо в міждержавних угодах не пишуть, що країна погоджується продати державний суверенітет за знижку у постачанні якогось товару. Угода про продовження перебування Чорноморського Флоту Росії у Севастополі до 2042 року, якщо взагалі мала з'явитися на світ божий, повинна була б бути окремою угодою. А угода про умови купівлі-продажу російського газу, що здійснюють господарюючі суб'єкти «Газпром» та «Нафтогаз України», мала бути додатком до газової угоди від 2009 року між ними. Тільки тією обставиною, що вихідці з Донецька ніколи не були на чолі держави і не переймалися міждержавними справами, можна пояснити такий дипломатичний ляп. Російська ж дипломатія не могла відмовити собі у задоволенні виставити Україну не державою, а якимось збіговиськом неписьменних донецьких «проффесорів».

Але наявність ознак державної зради знаходиться не у цій дивній формі міждержавної угоди, а у таємному додатку до неї. Згідно з цим додатком сухопутний контингент російських військ у Севастополі збільшувався з попередніх п’яти тисяч військовослужбовців до 16-ти тисяч осіб. Уряд Януковича ніколи не пояснював депутатам, які голосували за ратифікацію угоди, через які потреби військова присутність Росії у Севастополі збільшувалася у три рази. Більшість депутатів, зазвичай, не вдається у подробиці запропонованих законів, навіть коли вони мають повний текст законопроєкту. Розраховують або на висновки профільного комітету Верховної Ради, або на думку керівництва своєї фракції. У данному ж випадку, більшість депутатів і не здогадувалася про зміст таємної частини угоди. Тому закидати державну зраду слід Януковичу та тим нечисленним особам з його оточення, які знали зміст таємної частини угоди. А депутатам можна закидати лише те, що вони не протестували проти самої форми угоди, яка ганьбить державу, як суверена.

Але навіть якщо довести, що збільшення контингенту російських військ у Севастополі сприяло підготовці до російської агресії, це ще не пояснює, чому окупанти захопили півострів без жодного спротиву. Знадобилася зрада присязі командного складу армії, флоту та інших силових структур для такого ганебного розвитку подій. Чого тільки вартий перехід на бік ворога командувача військово-морськими силами України Березовського! А призначав усіх цих зрадників у погонах Янукович.

Мораль Харківських угод полягає у тому, що влада донецьких крадіїв та зрадників взагалі ніколи не мала з'явитися в Україні. Ще важливіше, щоби така влада не виникла у майбутньому. Для цього люстрація посіпак режиму Януковича має бути продовжена та посилена.

Що ж стосується звільнення окупованих територій, і Криму, зокрема, то більш нагальним є питання: не чому сталася окупація, а що можна вдіяти зараз. Поки буде тривати замовчування очевидного факту, що разом із Кримом була загарбана величезна морська акваторія, у якій містяться не менш величезні поклади газу на суму щонайменше 400 мільярдів доларів, ми ні на крок не наблизимося до повернення півострова під юрисдикцію України. Ця юрисдикція визнана переважною більшістю країн-членів ООН, на чолі з нашим союзником — Сполученими Штатами, і є запорукою, що Крим рано чи пізно повернеться під юрисдикцію України. Але, щоби це було рано, а не пізно, слід усвідомлювати, що саме спонукатиме Росію до переговорів щодо Криму. Тобто за яких обставин Росії буде вигідніше добровільно відмовитися від окупації Криму, ніж терпіти збитки, пов'язані із санкціями.

Хтось запустив думку, що ключі від миру лежать у Кремлі. Це не відповідає дійсності, бо ключі від миру лежать на дні Чорного моря. Десь серед чотирьох найбільших газоносних площ України, привласнених Росією. Шукати їх слід у переговорному форматі трьох: України, Росії та США. Як тільки буде знайдено рішення щодо розподілу цих газових скарбів, мир і відновлення принципів міжнародного права не забаряться. Те, що може запропонувати Україна на цих переговорах, це відмова від експорту свого газу до Європи, навіть у разі збільшення його видобутку до рівня, що перебільшує потреби української економіки. У такий спосіб Україна відмовляється конкурувати з російським, а також і американським газом у Європі заради захисту свого суверенітету та територіальної цілісності. Це є прямою протилежністю Харківським угодам. Суверенітет та територіальна цілісність держави вартують певних обмежень у торгівлі.