Передплатити Підтримати

Зеленський і… культура?

Днями "найвеличніший лідер сучасності" дав майстер-клас того, як, на його думку, народжуються фейки

Скористався, правда, не вельми вдалою нагодою — річницею з дня народження Шевченка.

Виступаючи на черговому «форумі» «Україна 30», цього разу присвяченому питанням культури і медіа, Зеленський заявив:

«Символічно, що ми говоримо про дезінформацію саме 9 березня, у 208-й день народження Тараса Григоровича Шевченка. Наш великий поет та письменник колись сказав: „Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть“. Я гадаю, ці слова великого українця заслуговують оплески… Дякую, особливо дякую тим, хто на мить засумнівався і згадав, що насправді це цитата Лесі Українки, а сьогодні не 208, а 207 років з дня народження Кобзаря».

Все б нічого, але того ж таки дня на Facebook-сторінці преЗЕдента з'явився дивний допис з нагадуванням про уродини Кобзаря, ось тільки проілюстрований «Портретом невідомого» роботи Тараса Григоровича. Тільки от «зелені культтрегери» чомусь вважають, що то автопортрет…

Уже кілька літ, відстежуючи поведінку випадкової особи у найвищому державному кріслі, я не можу позбутися думки про те, що Зе! досі не вирішив для себе елементарної для дорослих людей дилеми: «Бути чи здаватися?». От хоче він, аби інші цілком серйозно сприймали його як державного діяча, але чомусь ці інші не вірять, кажуть, що екскомік грає свою чергову роль. Надягає на себе маску інтелектуала і культурної людини, а насправді з його єства так і пре невігластво, совок і особлива інтерпретація «культури», родом з «русского міра». Розповідає про «патріотизм» і тут же береться виправдовувати фанатично наполегливі спроби власної фракції нівелювати головні положення «мовного закону».

Це ж треба, — договоритися до того, що, мовляв, вимога послуговуватися державною мовою «жене українців за кордон». І чи не цинізм, — просторікувати про це на «форумі» у день Шевченка?

На тому ж таки «культурному форумі» Зеленський озвучив наміри презентувати в Україні якийсь вселенський центр боротьби з дезінформацією. Забувши, однак, сказати про, принаймні, дві речі. Перша — такий осередок боротьби з фейками успішно функціонує у Фінляндії, і працює в безпекових інтересах Євросоюзу. А, по-друге, на місці Зеленського я б вкусив себе за язика, артикулюючи наміри боротьби з вигадками. Адже саме на брехні політтехнологи за гроші Коломойського, інших кровно зацікавлених українських олігархів і, що найгірше, росіян, ретельно вибудовували виборчу кампанію хедлайнера 95-го Кварталу.

Ба більше, ті ж таки підручні Зеленського тепер успішно працюють у розмаїтих владних кабінетах і навіть іноді зізнаються про минулі «грішки». Як от міністр культури Олександр Ткаченко, що не заперечує своєї причетності до «геніальної» побрехеньки про Порошенкового брата…

Або ж геніально прикривають фіговими листочками Карпат сумнівний відпочинок «гаранта» в Омані. Або ж тотально брешуть про спецоперацію проти «вагнерівців», якої буцімто не було, а відтак, перед прилюдним викриттям, починають «терти» з керівниками МІ-6, мов би з якимись «рєшалами». Убогі, їй Богу.

Про політичну культуру Зеленського і його команди — розмова окрема. Звісно, можна пригадати і секс-скандали Яременка, і «корабельну сосну», і «собакси» як тарифну валюту. Але то — справи днів минулих. Сьогодні ньюзмекером новин-«зашкварів» від преЗЕдента стала «дєвочка», яку Зеленський якось пообіцяв журналістам «не давати ображати». То особа з чітко вираженими ознаками «географічного кретинізму» публічно собачиться з визнаними у світі політологами та експертами, то, ні сіло, ні впало, відповідає держсекретареві США Ентоні Блінкіну на його заяву про запровадження санкцій проти «папи"-Коломойського. Причому, зауважмо, ні з уст самого президента, ні з надр його Офісу, ми досі не почули реакції на ці, я б сказав, дуже серйозні кроки нової американської адміністрації. Зрештою, навіть якщо б така офіційна реакція була, то не впевнений, що у Вашингтоні їй би повірили. І мали б для цього всі підстави, адже сам Зеленський і його оточення за два роки каденції вже не раз демонстрували, що кажуть одне, думають друге, а роблять взагалі казнащо.

Звісно, виходячи з власних інтересів, а не з розуміння того, що культура назагал є випробуваним інструментом подолання політичних суперечностей. Але хто б про те думав, коли, до прикладу, можна нацькувати спецназ ДБР на музей Гончара?..

Ігор Гулик для ВЗ