Вікно можливостей. Чого Україні чекати від команди Байдена

Думаю, розвиток відносин між Україною та США є стабільним. Курс, який визначено політичним істеблішментом США щодо України, не зазнав жодних суттєвих та негативних змін. Наприклад, нещодавно відбулася розмова двох міністрів закордонних справ, а це є надзвичайно важливою подією, в ході якої всі крапки над і в черговий раз були розставлені і підтверджені всі моменти, які є для нас ключовими.

Буквально кілька днів тому ми відзначали сумні роковини спроби анексії Криму Росією. Варто згадати не просто жорстку, а вкрай жорстку заяву президента Байдена відносно цієї події, де він чітко і недвозначно сказав, мовляв, дорогі російські друзі, забудьте про те, що США та Захід в цілому колись визнає те, що ви зробили в Криму. Формулювання були справді чіткими і ясними, до того ж було сказано те, на що у нас навряд чи хтось розраховував: США на нашому боці у боротьбі за відновлення територіальної цілісності. Це серйозні речі.

Так, ще не було телефонної розмови Байдена з Зеленським. Мої американські джерела делікатно пояснюють, що це обумовлено тим, що ключовими завданнями Байдена є внутрішньополітичні, тому протягом дня він робить лише один-два дзвінки назовні. Але це зовсім не означає, що найближчим часом не відбудеться контакту з президентом Зеленським. Думаю, це питання лише кількох днів, максимум — тижнів.

Процес призначення посла є дуже складним як в Україні, так і в США. Це довготривала процедура. В кінці минулого року майже відбулося призначення посла США в Україну, але зі змінами політичної ситуації у Вашингтоні було очевидно прийняте рішення, що в Україну поїде інша людина. Тому призначення нового посла передбачає певні процедури та час. Але не думаю, що його відсутність суттєво впливає на наші відносини. Я в цьому не бачу жодного політичного підтексту, це виключно робочі, технічні питання. Це не означає, що Україна якось недооцінена.

Крістіна Квін, яка зараз виконує обов’язки посла, на мою думку, виконує блискучу роботу. Наприклад, згадаємо заяву послів G7 відносно того, що вони очікують, як ми виконаємо наше домашнє завдання, необхідне для того, щоб допомога стала ще інтенсивнішою і більшою.

Санкції США та ЄС — це потужний та скоординований удар. Реакція на нього в Москві є вкрай негативною, навіть злісною. Це ледь не вперше, коли починаються прямі загрози з боку Кремля, мовляв, чекайте, ми вам ще відповімо. А це означає, що санкції є дошкульними, вони потрапляють у точку. Наприклад, санкції накладено на директора ФСБ. Важливо пам’ятати, що Володимир Путін і сам з цієї структури, тож це прямий натяк, мовляв, ми підбираємося до тебе, чекай наступних кроків. Думаю, що саме цим викликана така нервова, неадекватна і агресивна реакція в Кремлі.

Це й вияв російської нахабності: «Ми на рівних і ще покажемо вам кузькіну мать». Але, на щастя як для Заходу, так і для Росії, показувати їй немає чого. Адже Росія — це не СРСР. Зараз вона для Америки середньорегіональна держава, на яку не особливо й потрібно звертати увагу. І саме це найбільше бісить Кремль, тому що для нього говорити на рівних з Вашингтоном — це визнання його геополітичної ваги, його значення. Якщо з тобою не говорять, а на пропозиції не звертають уваги і взагалі тебе не бачать, то це призводить до великої образи. А росіяни страшно не люблять, коли їх так «ображають».

Що це означає для України? Ми повинні скористатися цим вікном можливостей. Якщо зараз є щонайменше натяки на спільну позицію Заходу відносно Кремля, то нам потрібно зробити своє домашнє завдання. Важливою його частиною є проведення реальної судової реформи. Це ключ до всього того, що далі відбудеться у нашій економіці, політиці та суспільному житті.

Якщо ми зможемо це зробити не фіктивно та голослівно, а щоб це справді запрацювало, то відкриються можливості для інвестування в економіку України і просування вперед до ЄС та НАТО. Тому я вважаю, що наша дипломатія повинна розробити чіткі пункти щодо виконання цього домашнього завдання і спільно з нашими партнерами, обговоривши цей план, швидко зробити конкретні кроки. У такому разі ми справді виглядатимемо в очах своїх західних партнерів, як країна, яка не лише говорить, але і робить, а відтак ми отримаємо більшу допомогу і наближатимемося до ЄС та НАТО.

Останнім часом в Росії дійшли до такого маразму, що називають Україну західним проєктом та пишуть назву країни у лапках. Це вже ознака повної політичної короткозорості, якщо сказати делікатно. Або повного геополітичного глупства. Тому збільшення кількості обстрілів — це прямий наслідок того, що відбувається між Вашингтоном і Москвою, а ми відчуваємо це на собі втратою життів наших воїнів-героїв. Тому інші висновки, які ми маємо зробити з цієї геополітичної ситуації, — це те, що нам украй необхідно посилювати наші збройні сили. І тут варто повернутися до ще одного позитивного повідомлення з Вашингтону про те, що перші $ 125 млн військової допомоги вже виділено Україні. Це дуже конкретна допомога, а не загальні розмови. Це техніка, яка допоможе нам стримувати російську агресію.

Скажу відверто, що мені подобається напрямок і ритм наших відносин з США. А щодо Росії, то нам потрібно зрозуміти — і є ознаки того, що наша влада нарешті починає розуміти: з Москвою домовитися неможливо. Єдиним шляхом до збереження незалежності і суверенітету є тісна інкорпорація у західні структури і підвищення оборонної здатності.

Джерело