Медведчук чи Порошенко: кого боятися Зеленському?

У першому великому інтерв’ю, яке з’явилося після запровадження персональних санкцій, Віктор Медведчук стверджує, що якщо дострокові президентські вибори відбудуться в найближчі пів року або рік, на них переможе Петро Порошенко.

Це дуже сміливий прогноз навіть для такого політичного провидця, як Медведчук, який у 2004 році стверджував, що Віктор Ющенко ніколи не стане президентом України. На користь цього прогнозу не свідчить жодне з соціологічних опитувань — так, ми спостерігаємо постійне і цілком природне зниження рейтингів Володимира Зеленського і таке ж постійне і теж цілком природне підвищення рейтингів Петра Порошенка. І ця зміна в симпатіях пов’язана навіть не з особистостями, а з не менш природним дрейфом від захоплення популізмом до повернення до державності — так завжди буває після гучної гулянки, коли жодного цілого стільця не залишається не лише в ресторані, але навіть й у твоєму власному будинку. Але пів року? Рік? Навіщо про це говорить Віктор Медведчук?

Його посил, втім, легко пояснити, якщо зрозуміти, що він адресує його не масовій аудиторії, а одному-єдиному читачеві, Володимиру Зеленському. Він не просто лякає Зеленського. Він намагається довести йому, що боротьба з проросійськими силами неминуче призведе до посилення патріотичних, а посилення патріотичних — до перемоги на виборах того, хто залишається головним подразником для Зеленського.

Зеленський сам забезпечив нескінченне експлуатування теми Порошенка будь-ким, хто хоче прийти до бажаного результату. Не потрібно бути великим психоаналітиком, щоб помітити, що президент повертається до фігури свого попередника майже в кожному своєму публічному виступі, а боротьба з Порошенком — така ж нагальна для нього потреба, як в недавньому минулому виконання гумористичних скетчів. І важко зрозуміти, що в цій зацікавленості постаттю Порошенка переважає — особиста образа чи внутрішнє усвідомлення того, що сам ти займаєш чуже місце. Але це, звичайно, не по-президентськи. Байден не коментує виступів Трампа і не дорікає попереднику за те, що той поводиться так, ніби він ще президент — хоча Трамп саме так і поводиться. І така реакція природна для чинного глави США.

Але не для Зеленського. І його страхом і пристрастю намагається скористатися кожен, кому не лінь. Медведчук лякає Зеленського посиленням Порошенка і пророкує, що той вже дуже скоро може повернутися в президентський кабінет. А царедворці, зацікавлені в ослабленні Медведчука, навпаки, доводять Зеленському, що санкції проти лідера проросійських сил послаблять не тільки Медведчука, але і Порошенка — ще й надто якщо нагадувати, що Порошенко не наважився зробити те, що зробив Зеленський, чим сприяв посиленню позицій Медведчука і заодно влаштовувати вкидання розмов Медведчука з Сурковим, які мають підтверджувати справедливість цих оцінок.

І кому Зеленському вірити — Медведчуку чи його ворогам, тим більше якщо рейтинг Порошенка і «Європейської солідарності» продовжуватиме рости, а рейтинг Зеленського і «Слуг народу» — падати? Кого оголошувати винуватим? І що робити? Скасовувати санкції проти Медведчука? Але тоді доведеться визнати, що Порошенко, який залучав Медведчука до переговорного процесу, мав рацію — і це може допомогти не ослабленню, а посиленню Порошенка … На місці Зеленського я б зовсім заплутався. Хоча, цілком можливо, те, що ми спостерігаємо останнім часом, і свідчить про те, що він вже заплутався — ось тому і крутиться, як дзиґа.

Насправді в українській політиці існує невіра в об’єктивні процеси розвитку ситуації. Якщо за тебе голосував різношерстий електорат, який об’єднав в собі й проросійських, і проукраїнських, і політично індиферентних виборців, то ніякий «радикальний центризм» та інші політтехнологічні благоглупості не дадуть змоги тобі задовольнити всіх одразу.

Якщо ти запроваджуєш санкції проти Медведчука — ти відштовхуєш від себе проросійський електорат і жоден вирок Стерненку не дає змоги тобі його повернути. Якщо ти відмовчуєшся з приводу вироку Стерненку, ти відштовхуєш від себе проукраїнський електорат — і жодні санкції проти Медведчука не дають змоги тобі його повернути. Якщо ти не можеш забезпечити соціальну стабільність, і життя людей погіршується — ти потроху відштовхуєш від себе політично індиферентний електорат, і жодні «відосікі» не дають змоги тобі його повернути, тому що «відосікі» не покладеш в холодильник, ними не нагодуєш дітей, на жаль.

Тому ти повинен запитати себе — а куди, власне, твій колишній електорат йде? Ну зрозуміло ж, куди. Проросійський електорат йде до ОПЗЖ, куди йому ще діватися? Проукраїнський електорат йде до ЄС. Він би йшов і до «Батьківщини», якби та так відчайдушно не рвалася час від часу у твої обійми, і до «Голосу», якби там ще був Вакарчук і якби ця партія іноді не виявляла б прагнення якось тобі допомогти. Ну, а індиферентний електорат нікуди не йде. Ну, може, трохи до Шарія, але не факт. Індиферентний електорат сидить, насупившись, як скривджена дитина і не розуміє, чому не вийшло, як у «Слузі народу». Він чекатиме якогось нового Зеленського — а якщо не дочекається, то проголосує за того представника проукраїнського чи проросійського табору, який здасться йому найбільш господарським. Він так завжди робив.

Тому думати потрібно не про конкуренцію, а про те, як допрацювати на посаді президента і як після закінчення терміну повноважень не опинитися «хлопчиком для побиття» для всіх, хто захоче по тобі потоптатися. І про те, хто захоче тебе захистити в цій ситуації? Невже Медведчук? Союз з націонал-демократичними силами — це природний вихід просто тому, що за цими силами — майбутнє. А у проросійських сил і у твоїх власних прихильників ніякого майбутнього немає. А тобі ж жити в майбутньому, правда? Сьогодення — воно має властивість завершуватися.

Але можна замість цих слушних думок сидіти й думати, як послабити вплив Порошенка, ніби тут річ у Порошенку, а не в тобі самому.

Джерело