Передплатити Підтримати

Котлован, або Як росіян готують до війни

Антиєвропейська риторика очільника російського міністерства закордонних справ Сєрґєя Лаврова на зустрічі з главою зовнішньополітичного відомства ЄС Жозепом Боррелем логічно продовжилася в інтерв'ю "сумної конячки" YouTube-каналу "Соловйов Live" минулого тижня

Там Лавров не обмежився сумнівно дипломатичними фразами про «ненадійність Євросоюзу», як партнера, а вивалив усе, що, слід думати, на думці у Владіміра Путіна. Кремлівському диктатору, вочевидь, дуже дошкуляють санкції Заходу (ЄС якраз має намір продовжити їх у березні), тож Москва не добирає слів.

Лавров відверто сказав про готовність «розірвати зв'язки» з ЄС: «У випадку, якщо ще раз побачимо (як уже відчули неодноразово), що в якихось областях накладаються санкції, що створюють ризики для нашої економіки, зокрема в найбільш чутливих сферах. Ми не хочемо ізолюватися від світового життя, але треба бути готовим до цього. Хочеш миру — готуйся до війни», — сказав керівник МЗС Росії.

Гадаю, що путінський режим свідомо обрав політику ізоляціонізму. Надії на те, що з часом «розсмокчуться» проблеми анексованого Криму та окупованого Донбасу, зійдуть з рук і авіарейс MH17, і безпрецедентне втручання в американські вибори, терористично-хімічні атаки проти власних співвітчизників Скріпалів та Навального, зрештою, ув'язнення останнього, виявилися марними. Тому Путіну і його кадебешній камарильї вибирати особливо й не доводиться. Окрім, як зведення новітньої залізної завіси і побудова суспільства за зразком північно-корейської деспотії.

Тим паче, що особливого спротиву з боку російського суспільства режим не відчуває: акції на підтримку Навального виявилися комариними укусами для системи, збудованої на досвіді сталінсько-брежнєвських диктатур, просякнутої недовірою і страхом обивателя перед всесильною державною машиною. Колись, ще у тридцятих роках минулого століття, Андрєй Платонов написав повість «Котлован», у якій зумів достеменно розповісти про відчуття і приниження людини у комуністичній системі. Цей твір несподівано став актуальним для нинішньої Росії.

«Вощєв (герой повісті. — Авт.) з переляком дивився на тварин через отвір у брамі; його дивував душевний спокій ремигаючої худоби, так ніби всі коні з точністю переконалися у колгоспному сенсі життя».

Якщо хтось з-поза меж ерефії ще плекає якісь сподівання на роль російських інтелектуалів, митців чи журналістів, то, на жаль, є невиправним оптимістом. Ті, хто невдоволений системою, — або за ґратами, або ж у внутрішній еміграції, або за кордоном. Ті, хто має можливість працювати, — на службі у режиму. Ба більше, допомагають кремлівській зграї готувати країну і земляків до протистояння із «загниваючим Заходом», аж до війни з ним.

Промовистий факт: згідно із недавніми дослідженнями соціологічного Левада-центру, серед росіян, які отримують інформацію з інтернету, 43% вважають, що країна рухається «правильним шляхом», а рівень схвалення президента Путіна після показу «палацу» (фільм Навального про розкішний маєток президента РФ у Геленджику. — Авт.) становить 64%.

Минулого тижня зовні ліберальна «Новая Газета» опублікувала дивний за своїм змістом і сенсами текст «Викрадення Європи 2.0». Це — маніфест режисера, художнього керівника Театру на Малій Бронній Константіна Боґомолова, за сумісництвом — чоловіка відомої журналістки Ксєнії Собчак. Одразу ж після публікації опусу, в якому Європу названо «новим етичним рейхом», з'явилося велике інтерв'ю з автором на такому ж позірно «ліберальному» інтернет-ресурсі «Медуза».

Боґомолов, без зайвих вивертів і фігових листочків, констатує, що, мовляв Росія «за збігом обставин виявилася у хвості безумного потяга, який мчить у босхівське пекло, де нас зустрінуть мультикультурні гендерно-нейтральні чорти».

«А роль компаній Siemens, Boss і Volkswagen, які працювали на гітлеризм минулого століття, тепер виконують Google, Apple і Facebook. „Нацики“ змінилися таким же агресивним і так само спраглим тотального переформатування світу мікстом квір-активістів, фем-фанатиків і екопсихопатів», — сказав Боґомолов.

Впізнавана риторика, — чи не так? Адже Майдан і українських патріотів, а відтак і постмайданну владу російські пропагандисти одразу охрестили «фашистами». І «насєлєніє», ретельно зазомбоване «побєдобєсієм» і «месіанством Рассеі», проковтнуло цей міф, повіривши у нього з пів слова. А пізніше з піною на вустах гвалтувало «Кримнаш!» і «Донбаснаш!». І рушало на Схід України «пострєлять хохлов». Натхненне «новою етикою» «православних скрєп», божевільними стрєлковськими проєктами «Новоросії», середньовічними світоглядними вивихами Поклонской і «Ізборскаго клуба».

В Україні вся ця нечисть зазнала фіаско. Бліц-кріґу не вийшло. Тож чоловік Собчак, яка, нагадаю, свого часу філігранно виконала роль технічної кандидатки Путіна на президентських виборах, не бачить іншого виходу. Лише «просто відчепити цей вагон, перехреститися і почати будувати свій світ». Ось так, — «ми свой, ми новий мір построім…».

Думаю, що «маніфест» Боґомолова разом з маячнею Суркова про «глубінне государство» стануть підвалинами рашистської ідеології, яку важко назвати новою. Бо ж свого часу схоже декларував Кім Ир Сен, сформулювавши ідеї «чучхе». Але, як колись зауважив один з російських філософів, «якщо у Росії і є свій особливий шлях, то він, безумовно, пролягає між Арбатом і Твєрской»…