Передплатити Підтримати

Президент явно збирається очолити проукраїнський електорат

Що стоїть за зміною державної риторики?

Події останніх тижнів явно натякають, що стався злам. Принаймні, так публіка сприйняла закриття трьох пов’язаних з Віктором Медведчуком телеканалів. Підтримка цього кроку з боку всіх національно-патріотичних сил тішить. Але про якесь об’єднання «ЄС», «Голосу», «Батьківщини» та проукраїнської частини «Слуг Народу» мова не йде. Цікавим є інше.

Серед тих, хто палко підтримує рішення президента про закриття згаданих телеканалів така величезна кількість постійних відвідувачів цих майданчиків, що спадає на думку: «Наказано радіти». На системність також вказує мовчазне схвалення громадського сектору. Особливо тих, хто ще кілька років тому заперечував необхідність блокування російських соцмереж, заборону на в’їзд в країну артистам, що відвідували окупований Крим та захищав телеканал «Дощ». Тож все, що відбувається, меншою мірою дивно. Щось явно сталося, якщо всі вчорашні поціновувачі діалогів з ворогом раптом покидали у повітря чепчики у відповідь на закриття трьох значною мірою антиукраїнських ЗМІ.

Зміна державницької риторики з миролюбної на войовничу тільки посилює ефект карколомності. Для багатьох стало несподіванкою висловлювання голови делегації в Тристоронній контактній групі про те, що перемир’я «вже просто немає». Здавалося б, Леонід Кравчук сказав всім давно зрозумілі речі: «Ми не можемо далі вдавати, що воно є. Треба говорити правду, біле називати білим, а чорне — чорним». Або: «Вони стріляють не просто так, вони вбивають». Після того, як в інтерв’ю західним ЗМІ президент Зеленський стверджував, що перший пункт Мінських домовленостей щодо припинення вогню Росією виконаний — разюча зміна. Прямо-таки «розворот над Атлантикою».

Ще один поворот — взаємовідносини з НАТО. Багаторічні промовки, в тому числі і нинішніх владців, про необхідність проведення відповідного референдуму, про те, що зближення з Альянсом зашкодить перемовинам з Росією — забуті. Прем’єр міністр Денис Шмигаль 9 лютого у Брюсселі заявляє, що вступ до НАТО є стратегічною метою України. Ба більше, що Україна розраховує на отримання плану дій щодо членства в Альянсі разом з Грузією — тобто, вже в 2021 році. А генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг підкреслює, що «двері НАТО залишаються відкритими» для України, що «фокус повинен бути на реалізації реформ», які необхідні, щоб «забезпечити демократичні політичний контроль, інститути і збройні сили».

І ось ми підійшли до основного. Що відбувається? Політика «яка різниця» забута? Наївні голуби перетворилися на яструбів? Можливо. Адже дива трапляються. Тим не менш, розумніше буде пошукати більш прозаїчне пояснення. На тлі падіння рейтингів президента та його партії є потреба у зміні брендінгу. Своїми діями президент повертає собі прихильність тих патріотично налаштованих виборців, які підтримали його у 2019 році. Ми ж не забули, що таких, згідно з даними тодішніх опитувань, було чи не половина. Після заяв останнього тижня ці люди отримали підтвердження, що були праві, коли вирішили «аби не Порошенко».

Відбувається таке собі змагання з «ЄС» та «Голосом». Президент явно збирається очолити проукраїнський електорат, вивівши основним конкурентом партію Бойка-Медведчука. Ця конкуренція вказує, що ідея дострокових перевиборів на столі. Як буде при цьому виглядати оновлена Рада і якою буде конфігурація майбутньої коаліції при цьому — мало кого цікавить. Найімовірніше, в український парламент потрапить партія Анатолія Шарія. Адже його мовлення ніхто не припиняв та й у дослідження джерел фінансування не спостерігається великого поспіху. ОПЗЖ суттєво підросте. «Голос» замінять іншим молодіжним проектом. Увійде трохи в більшому складі «Батьківщина», що насправді ніскільки не пояснює де вона опиниться: якщо в коаліції — то з ким; якщо в опозиції — то до кого? «ЄС» збільшить свою присутність. Але чи зможе знайти партнерів та сформувати уряд? Навряд чи.

Не факт, що в майбутньому парламенті буде «Слуга Народу». Тим більше не факт, що президентська політична сила буде формувати коаліцію. Офіс президента став окремим потужним центром ухвалення рішень. Отже, домовленості та ситуативні союзи президента і партнерів з управління країною можуть протікати поза парламентом. Зняти з себе відповідальність за країну при одночасній наявності важелів впливу — це непоганий план. Уявімо собі коаліцію, яка сформувалася навколо проросійського центру впливу. У неї буде все — від можливості провести референдум до «реформованої» СБУ. При цьому президент завжди зможе розвести руками та сказати щось дотепне про Конституцію і парламентаризм. Тож, і після перевиборів, до яких сьогодні прагнуть всі, ситуація буде залишатися хиткою, небезпечною, потенційно загрозливою. «А як же народ?», — спитаєте ви. А ніяк. Або, як і раніше, в рефлексії на штучно створені інформприводи. Ми вже спостерігали, як політики міняють вектор, пояснюючи виборцям, що нічого їм не обіцяли. А якщо і обіцяли, то щось геть не те, про що подумали люди.

Сьогодні складно оцінювати ситуацію. Адже вона складається зі слів та заяв. З красивими промовами в українській політиці завжди все було гаразд. Тож, основне питання тут не до політиків, а до нас. Що таке сталося із українським суспільством, що воно не може позбутися звички радіти словам, замість того, щоб вимагати дій? Конкуренція шостого президента з п’ятим за патріотичного виборця — це прекрасний привід висувати вимоги та запити. Україні потрібні реформи в сфері безпеки і оборони, закон про колаборацію та системний захист інформаційного простору від ворожої пропаганди. Потрібний вільний та суб’єктний середній клас. Не будочники, за якими десятиріччями ховаються оптовики та експортери, а платники податків, які мають зацікавленість в життєздатній державі. Не кріпаки, які відіграються на панах раз на п’ять років у «Юр'їв день», а виборці, які розуміють, що їх доля нероздільна із відповідальністю за країну. Ситуація передвиборчої конкуренції відкриває перед українцями шанс отримати ті рішення, які визначають вектор розвитку на багато десятиріч. Але це за умови, якщо буде поламана традиція вірити натякам та обіцянкам.

Джерело