В облозі "попередників"

Найлегше, — і це давно відомо, — розповісти про «попередників», які винні у всьому, навіть у невчасних сонячних затемненнях.

Досі коло «звинувачених» обмежувалося п'ятим президентом України та його командою. На завершенні другого року правління вчорашнього коміка досі чуємо про «баригу», «торгівлю на крові», «свинарчуків» та інших персонажів попередньої владної колоди.

Однак ця платівка виявилася настільки заїждженою, що вже не впливає на емоційні рецептори інфантильних обивателів, а репризи-відосики від преЗЕдента на цю тему — не викликають, як колись, захоплення невибагливої публіки. Радше, навпаки, — саркастичну посмішку на невдоволених мінах вчорашніх адептів «нових облич» чи «какойразніци».

Так трапилося і з недавнім одкровенням «найвеличнішого лідера» про те, що, мовляв, до його приходу на Банкову ніхто не займався проблемою окупації Криму.

«Ця страшна помилка сталася не за нас, але нам її виправляти. Це дуже неправильно, що ніхто не думав про повернення Криму з 2014 року й до мого приходу до влади», — заявив Зеленський керівнику власного Офісу та очільникам міністерства закордонних справ.

Недавно «квартал» з Банкової та його хедлайнер повважали, що одного Порошенка у ролі «офірного цапа» їм замало.

Закон про референдум, для ухвалення якого «ЗЕ-команда» кинула усі зусилля, ламаючи через коліно невдоволених навіть у власній фракції, мав би продемонструвати, що «свій хлопець» тримає слово. Коли ж у суспільстві піднялася хвиля критики, Зеленський не знайшов ліпшого варіанту, як тотально звинуватити усіх (!) українських політиків у «страху перед народом». «Знаєте, чому вони так бояться референдуму? Це їхній ключовий страх перед людьми. Це страх перед незворотністю тих змін, які відбулись у 2019 році. Коли дуже солідні діячі та діячки після десятиліть „царювання“ у високих кабінетах вмить опинилися… без влади та впливу». А виверт на кшталт «друзі-політики, звикайте, вам тепер завжди доведеться враховувати, що останнє слово буде не за вами, а за суспільством», — чергова брехня і популізм.

Бо і рішення про проведення референдуму, і головне, — підрахунок голосів, та й імплементація результатів плебісциту, — залишиться у руках влади. Зеленський цим мало відрізняється від Леоніда Кучми, який заради антиконституційного продовження власних повноважень затіяв було схожий референдум далекого 2000 року. Ба більше, — підсадивши на гачок чинний склад Конституційного суду, який, у принципі, зашкодив тоді Кучмі протягнути всі шість потрібних йому запитань, Зеленський і Ко по-шахрайськи розв'язали собі руки для майбутніх афер з плебісцитами.

Апетит приходить під час обіду. Випробувавши метод перекладання з хворої голови на здорову — на українських виборцях та політиках, сценаристи і виконавці сумнівних реприз спробували вийти на міжнародний рівень.

Кажуть, інтерв'ю Зеленського інтерв’ю американському «Axios», яке транслювалося на платформах НВО, було викликане сверблячкою мешканців Офісу президента звернути на себе увагу новообраного президента США Звернули… Зеленський, з натяком на відповідальність Америки, по-панібратськи запитав Джо Байдена про те, чому Україна досі не в НАТО. Чомусь йому і на думку не спало, що відповідь на цей риторизм вже давно прозвучала в документах Держдепу і міністерства фінансів США про запровадження санкцій проти Андрія Деркача та провладного депутата Олександра Дубінського, зауважених у співпраці зі спецслужбами також підсанкційної Росії. Ця відповідь неодноразово транслювалася з уст американських чиновників у їхніх попередженнях Зеленському про токсичність його патрона — Ігоря Коломойського, якому міністерство юстиції США висунуло серйозні звинувачення, зокрема у відмиванні грошей.

Чому це має стосунок до НАТО? Бо подолання корупції і успішне функціонування антикорупційних інституцій є однією з передумов просування країни до членства у Північно-Атлантичному альянсі.

Зе!команда, натомість, робить з точністю до навпаки, заплющуючи очі і на витівки Коломойського, і на «плівки Єрмака», і на справу Татарова тощо. А ще — нищить антикорупційну структуру, вибудувану все тими ж «клятими попередниками», до слова, частково й на американські гроші. Аби Джо Байден не подумав, що тільки він «винен» Зеленському, той, знову ж таки, абсолютно не кремпуючись, заявив, що має жаль на його «попередника» Трампа. Такий невеличкий жаль. Словом, дотримався стилю…

Ігор Гулик для «ВЗ»