Передплатити Підтримати

Траєкторія абсурду

Траєкторія абсурду, що нею рухається нинішній режим популістів та невігласів, є власне частиною великого плану руйнації України

Вибірковість реакцій «найвеличнішого лідера» на виклики, перед якими постає країна ледь не щодня, наштовхує на думку, що хтось доволі вправно фільтрує інформацію перед тим, як передати її високопосадовому адресату, і, послуговуючись цими фільтрами, вправно маніпулює Зеленським.

Зрештою, колишній комік сам легко надається до маніпуляцій, бо є напрочуд самозакоханою особою, здатною на найабсурдніші витівки, аби лиш зірвати такий бажаний для артистичної душі шквал аплодисментів. Інша річ, що іноді замість овацій звучить гомеричний сміх або ж невдоволене буркотіння публіки…

Днями ми дізналися, як Зеленський опікується земляками за кордоном. Йдеться про історію з побиттям українського підлітка у Франції, яка, якщо вірити гарантові прав, свобод та захисту «наших» (де б вони не були), стала для преЗЕдента «тим, що не відпускає». Жест, без сумніву, гуманний. Якби не кілька «але».

Не акцентуватиму на особі потерпілого: жертва є жертва, завдані рани болять усім. Однак те, що Юрій виявився членом наркобанди RD4, а його маму французькі правоохоронці небезпідставно підозрюють у торгівлі людьми, наштовхує, принаймні, на два висновки. Перший, — Зе! настільки неперебірливий у засобах для власного піару, що не гребує нічим. Другий, — господаря Банкової вкотре підставили, — чи свідомо, чи через непрофесійність, — люди з його свити, відповідальні за комунікацію з «народом». Ще один штрих до ситуації — те, що ми майже не чуємо від головнокомандувача оцінок і жалів з приводу загибелі чи поранень українських захисників на Сході…

Так, Зеленський часто любить акцентувати на тому, що «всі ми — українці». Але ситуація направду виглядає абсурдною, коли такі апеляції до «спільності» чи «згуртованості» звучать недоречно — і до контексту, і до намірів, з якими вони проголошуються.

…Сценка з львівської маршрутки. Добряче підхмелений чоловік намагається зав'язати розмову з пасажирами, втомленими після важкого дня. Його монолог щедро пересипаний матюками, які ріжуть вухо навіть «роботягам». На зауваження припинити сквернослів'я, балакун спочатку огризається, а відтак, втямивши, що сила не на його боці, примирливо каже: «Всі ми українці…».

Щось схоже трапляється під час «креативного спілкування» колишнього «кварталівця» і його оточення з народом. Як писали колись Ільф і Петров, «на кожну гарну думку завжди знайдеться дурень, який акуратно доведе її до абсурду».

Хоча, якщо поміркувати, траєкторія абсурду, що нею рухається нинішній режим популістів та невігласів, є власне частиною великого плану руйнації України. Бо у мішку, який розв'язав Зеленський після перемоги на президентських виборах, виявилися не тільки дилетанти, пройдисвіти і шулери, але й ціла когорта персоналій, яким українська незалежність, європейські вектори та боротьба з Росією направду поперек горла. І цих людей важко запідозрити у непрофесійності чи легковажності. Навпаки, вони вміло вибудовують стратегії, штовхаючи країну без авторитетного і головне — фахового керівництва у хаос та абсурд. Вони реально втілюють у життя плани російської гібридної війни, — руйнують підвалини державності, сіють сумніви у царині ідентичності, самодостатності нації, точковими, іноді ледь помітними правничими ударами вибивають по камінцю з фундаментальних речей, які досі здавалися непохитними.

Лише перелік «ініціатив» та судових позовів ексочільника Адміністрації Януковича Андрія Портнова, які він щоденно (таке враження, що звітуючи перед спонсорами) публікує у своєму Telegram-каналі, дає підставу говорити про ешелонованість антиукраїнської кліки, спланованість кожного кроку, прогноз наслідків. І цілий арсенал інструментів для цієї боротьби, зокрема, так званий «вовчий» (Окружний адмінсуд міста Києва). Саме руками одіозного «служителя Феміди» та його слухняних підлеглих протягують зобов'язання для МОН переглянути шкільні підручники історії, аби прибрати звідти будь-які згадки про Революцію Гідності та її Героїв. Саме там, у будівлі на вулиці Петра Болбочана, забороняють Київраді урочисто відзначати ювілеї українських патріотів-державників, саме там (дрібниця, але приємно?) скасовують щойно прийнятий новий український правопис…

Ви скажете: а при чім тут Зеленський? Адже суд у нас — незалежний… Окрім того, що режим популіста лояльно, щоб не сказати, з осторогою, ставиться до Портнова і Ко, особливо, до замовників їхніх брудних справ «з-за порєбріка», є ще одна деталь. На Банковій та у силових структурах, «на 100 відсотків» президентських, є чимало важелів вплинути на «його честь» Павла Вовка. Зокрема, й плівки, які з'явилися в інформаційному просторі, і на підставі яких голова ОАСК міг би вже давно з суддівського фотелю пересісти на лаву підсудних. Але ж ні. Отже, попри корупцію і вседозволеність, в ОПУ сподіваються за потреби і на його послуги.

Зрештою, яка корупція? Вона ж у нас «кастова», попри мантри Зе!, що всі ми — українці. Портнов, до слова, дуже агресивно відреагував на створення Бюро економічної безпеки, яке нарешті мало б позбавити СБУ невластивих їй функцій і наблизити бодай на йоту до стандартів цивілізованих спецслужб. Тому, слід думати, до Окружного суду надійде його черговий стоп'ятсотий позов.

Однак траєкторія абсурду, влаштована з легкої руки «лідера» і тих, хто отримує бонуси від його правління, має інший, невтішний для популіста вимір. Адептів «какой разніци», що не день, то меншає, а реальний президентський рейтинг ще вчора «всенародного улюбленця» сягнув позначки у 13 відсотків. І це — не абсурд, це наслідок Зе! абсурду, який завершиться повним фіаско і для самого блазня, і для його покровителів.

Ігор Гулик для «ВЗ»