Зеленський служить усім, кому «винен», окрім власного народу

Так буває часто: діти виростають, отримують паспорти, розмінюють вже й тридцятку, а то й сороківку, але надалі залишаються інфантильними підлітками, — на біду батькам, та й собі, зрештою, теж. Ні відповідальності, ні бодай наміру зазирнути в більш-менш осяжне майбутнє, — лише ілюзії, замки на піску і спогади про безхмарне дитинство, коли ангіни лікували солодкими сиропами, а мама щодня подавала і смачний обід, і напрасовану сорочку… Трапляється, що ці недоростки — через непорозуміння або завдяки свідомому рішенню дорослих «дядьків» — потрапляють на високі посади.

Я часто пишу, що Зеленський є інструментом у руках ляльководів, які доклали немало зусиль та коштів для того, аби повернутися до влади. І річ не тільки у людях Януковича, які стрункими лавами вливаються у владні установи. І навіть не у російських впливах чи агентах, хоча ними фактично нашпиговані українські державні інституції — аж до силових структур.

Зеленський служить усім, кому «винен», окрім власного народу. Зобов'язання перед ефемерними 73-ма відсотками своїх виборців він бачить доволі специфічно, вважаючи, що з них досить чергового відосіка.

Але проблема в іншому. У тому, що Володимир Олександрович загруз у власному криворізькому дитинстві радянських часів і бачить світ та сучасні його жорсткі, навіть жорстокі реалії, через рожеві окуляри підлітка пізньорадянської доби. Саме тому він свідомо експлуатує тему патерналістської держави і охоче погоджується на роль «батька нації». Варто лише переглянути його «новорічну репризу» з дітьми, щоб оцінити рівень «державницького мислення» новоявленого «діда Панаса».

Причому, цей казкар свідомо натякає на авторитарні амбіції. На його думку, здолати опір інакодумців, хто насправді розуміє серйозність викликів та загроз для України, можна лише «посадками», дифамацією і оббріхуванням. Зе! обрав собі за кумира Владіміра Путіна, але мавпування стилю московського «царя» викликає лише насмішки.

Зауважили, як гонорово він крокує червоною церемоніальною доріжкою до Маріїнського палацу, як його розпирає від виструнчених вояків з почесної варти?

Точнісінько Путін у Кремлі. Лише з однією поправкою — Владімір Владіміровіч наказує стелити червону доріжку лише з нагоди інавгурацій, а не рутинного новорічного привітання… Очевидно, Зеленський, у якого, знано, пряма телефонна лінія з бункером сусідського диктатора, не проконсультувався з ним щодо цієї дрібнички.

Суспільний запит на такого штибу владу є наочним. Чи не він вилився у стотисячну чергу до «мавзолею» на похороні Геннадія Кернеса? Ті, хто старший, пам'ятають «всенародну скорботу» після смерті «дарагого Лєоніда Ільїча», а молодші могли побачити схоже на телеекранах у сюжетах з Північної Кореї, коли там 2011-го врізав дуба династійний «товариш Кім Чен Ір».

Стратегія Зе! політтехнологів базується на цілком тверезому розумінні того, що махровий популізм і спекуляції на ностальгії «совка» живучі лише за умови авторитарного правління. Утримати і маніпулювати мізками «бабушек» можна лише за умови «сильної влади», десниця якої каратиме обраних «цапів-відбувайлів», рівно ж як роздаватиме жалюгідні крихти з панського столу вічно «знедоленим».

Однак не минув даремно «урок Лукашенки», який свого часу теж був до певної міри взірцем для Зеленського. Та після буремних подій у Мінську і реального остервеніння «бацьки», ладного втопити у крові Білорусь, щоб утримати владу, в ОПУ зрозуміли, що автократію слід впроваджувати обережно.

Бо, до прикладу, коли Зе! вперше розтоптав закон і Конституцію, розпустивши Верховну Раду, це, в умовах переможної ейфорії не спричинило особливої суспільної реакції. А ось коли недавно преЗЕдент з шаблею наголо наїхав на Конституційний суд, який постановив неприйнятне рішення, проти Зеленського рішуче виступили навіть його симпатики. Звісно, Зеленський вдається до притаманних його шахрайському стилю пояснень. Він прагне якомога хуткіше прибрати до рук залишки влади. Виганяє невгодних з РНБО, грудьми стає на захист своїх креатур, наприклад, Андрія Єрмака, Олега Татарова чи Ірини Венедіктової. Ці кадри знадобляться йому для майбутніх репресій. Бо повернути країну навспак реально тільки силоміць, через коліно.

Ігор Гулик для «ВЗ»