Ні хліба, ні видовищ

Це почасти спрацьовує, особливо коли заявити на всю країну, що і президент, і його головний канцелярист вже відбули «ковідний» термін у нестерпних умовах Феофанії, яка, за обіцянками Зеленського-Голобородька майже дворічної давності, давно мала б стати банальною райлікарнею для пересічних громадян.

Репетицією нового амплуа гаранта були його перші сумні «відосики» з лікарняної палати, прикрашеної президентським штандартом, а також алогічні натяки на те, що причиною усіх бід є неслухняність регіональних ставлеників, які снили і бачили майбутні перемоги на місцевих елекціях, і на вівтар цих перемог ладні були покласти життя і здоров'я посполитих.

Для Зеленського виявилося відкриттям, що і вчорашні його фанатики не в захопленні від «кваліфікованих» і «мудрих» рішень уряду, на кшталт карантину вихідного дня. Ті, хто голосував на вчорашнього блазня, надалі, під загрозою штрафу і смертоносної інфекції, вимагають хліба і видовищ. Отут якраз їм і є «разніца», причому інфантильно принципова. На зміну карантину вихідного дня матимемо новорічний локдаун.

За логікою урядовців, того ж таки Зе!, ми вже пережили кілька піків захворюваності, до яких були «готовими», і які тепер, з віддалі кількох місяців, чомусь більш схожі на рівнесеньке плато. Для популістів, мародерів та невігласів не штука пояснити будь-що: природу місячних затемнень, поділ атома, теорію ймовірності, і, як ми переконалися, — непрогнозовану поведінку вірусу. Дарма, що над траєкторією пандемії досі б'ються тисячі тих, хто зуби з'їв, вивчаючи цю (і не тільки) заразу. Але в Україні вони зазвичай мовчать, не маючи змоги перекричати «фаховіших» чиновників від медицини, а тим паче, — політиків-всезнайок.

Схожим чином вони поводяться і з економікою. Поміркуймо, відкинувши Зе! браваду, чим насправді є 8-тисячні подачки для фізосіб-підприємців? Хтось з вітчизняних аналітиків з іронією заявив, що за такі гроші навіть і не пообідаєш у «Велюрі». А ось на думку «господарників» з Печерських пагорбів, ці кошти мають стати «рятівним колом» для десятків тисяч дрібних підприємців та їхніх сімей. Як і, перепрошую, непомітне неозброєним оком списання боргів для тих 80 відсотків ФОПів, які не додали до державної скарбниці по… три тисячі гривень. Натомість ми не чуємо втямливої відповіді, а радше — багатозначну мовчанку, коли постають кардинальні питання. Чому уряд (до слова, вже вдруге, першим був також «зелений» Кабмін Гончарука) довів ситуацію «до ручки», коли державний бюджет країни не може обслуговувати видатки, передбачені законом на 2020 рік. Це фактично означає, що припинено фінансування усіх статей витрат, окрім захищених. Чим у такій ситуації загрожує неухвалення бюджету у визначені Бюджетним кодексом терміни?

Це — глобальні проблеми. Є й «дрібніші», «приземленіші». До прикладу, чи залишаться без «мінімальної мізерії» ті, хто досі отримував соціальну допомогу? Бо у нардепів та міністрів, виявляється, бракує рук для ухвалення відповідної поправки, яка б запобігла цій міні-катастрофі сотень тисяч громадян. Точніше, їхні рученята зайняті більш прибутковими справами — «розпилом» ковідного фонду, відкатами з «Великого будівництва», майбутніми фармакологічними тендерами для закупівлі вакцин. А ще — війнами усіх з усіма. Особливо з політичними опонентами, які дивним чином не забажали спочивати на узбіччі процесу. З подиву гідною наполегливістю вони нагадують владі про міжнародні зобов'язання України, про те, що ні безвіз, ні допомога МВФ не впали нам, мов манна небесна, а мають під собою конкретне підґрунтя, зафіксоване, до слова, в Конституції України: європейський вибір, а, отже, і європейські засади політичної культури. Але «зеленим», які здобули владу шляхом небувалого шахрайства і маніпуляцій, видається, що таким же трибом можна поводитися і на міжнародній сцені. Проте це велика і небезпечна ілюзія. Принаймні, непереборне враження «великого шухера» так і читається у недавній редакційній статті The Washington Post, автори якої не шкодують епітетів на адресу спонсорів Зеленського та їхньої деструктивної ролі. «Міністерство юстиції Байдена також мало б відновити зусилля щодо кримінального переслідування українських олігархів, включаючи Дмитра Фірташа та Ігоря Коломойського, які є інструментами блокування реформ та просування російського інтересу в Україні».

Ясна річ, мінюст США Зеленському не указ. Через елементарний страх перед всесильними ляльководами, які тут, поруч, яким він запопадливо підсуває попільнички у найвищому кабінеті країни. Він не зважиться на спротив їхнім забаганкам, бо погодився на них апріорі. Позаяк саме у цьому, — обслуговуванні олігархату, — полягала мета його останньої, як на мене, гастролі…

Ігор Гулик для «ВЗ»