Зміни в Карабасі. Що виграла та програла Росія
Нагірно-Карабаська республіка скасована: політичні та територіальні зміни за договором 9 листопада в Карабасі
Спочатку про території. Такою приблизно має бути карта Карабаху після виконання мирної угоди згідно з текстом від 9 листопада, опублікованим у вірменських ЗМІ.
Найімовірніше, територія, контрольована Вірменією в Карабасі, буде меншою, оскільки азербайджанські війська постараються просунутися під Чартаром, Мартуні і Шушою, зайняти нейтральні зони.
За договором Вірменія втрачає магістралі між Карабахом і Вірменією. Дорога через Лачин контролюється «миротворцями» — російським контингентом, і як каже Алієв, турецькими військовими. При цьому Вірменія повинна будувати дорогу до Степанакерта в обхід Лачина.
Внизу уздовж кордону, очевидно, проходитиме автотраса, яка зв’яже Азербайджан з Нахічеванню і контролюватиметься російськими прикордонними військами.
Політичні зміни
Чому Азербайджан не зайняв весь Карабах? Так, могли зайняти все, однак ця конфігурація дуже вигідна для Баку.
По-перше, згідно з текстом договору, Азербайджан усунув Нагірно-Карабаську республіку як самостійного суб'єкта відносин, тепер це зона прямої відповідальності Вірменії. НКР в угодах вже немає, статусу у НКР немає. Статус території визначає Азербайджан, Вірменія, Росія, НКР ліквідована.
По-друге, зайти в незахищений і вразливий вірменський анклав азербайджанці тепер можуть у будь-який момент, і зупинити їх нічим, оборона в цій конфігурації неможлива.
По-третє, Азербайджан отримує коридор в Нахічевань, а це було одним з ключових стратегічних завдань Азербайджану.
По-четверте, серйозний міжнародний тиск, Росія як член ОДКБ, США і Євросоюз виступали проти повної ліквідації вірменського Карабаху, оскільки розуміли, що попереду може бути нова війна. Тепер створений механізм взаємних зобов’язань Азербайджану і Вірменії.
Позиція Вірменії: вірменських військ у Карабасі не буде. НКР як політичного буфера вже не буде. Вірменія пішла на ті умови, які їй дали. Однак Вірменія може уникнути найважчого сценарію — повного вигнання. Це тимчасовий і невизначений статус. Вірменія зберігає ряд міст, біженці зможуть повернутися у свої будинки. Але жити там доведеться під контролем Азербайджану, з цим доведеться змиритися тим, хто захоче тепер продовжити там жити, і про будь-який самостійний розвиток території годі й казати — тільки під азербайджанські гарантії.
Позиції Росії: Росія посилила свій вплив в одній країні — у Вірменії. Але Росія програла Кавказ і вплив в Азербайджані та Грузії. Та політика, яку Росія побудувала в 90-х роках, зазнала повного краху. Росія прийняла новий контур відносин, який визначила не Москва, а Анкара. Це означає, що Росія буде продовжувати відступати. Росія не має ресурсів для економічної підтримки Вірменії. А це означає, що спроби вірменської політичної еліти вибудувати економічну інтеграцію в західний світ будуть продовжені — якщо не Пашиняном, то іншими вірменськими урядами. Причина поразки — економічна слабкість і політична несамостійність Вірменії, перш за все, і вірмени це прекрасно розуміють. Організація договору про колективну безпеку зазнала повного фіаско. Росія, яка створила ОДКБ, не стала на захист члена ОДКБ Вірменії так само рішуче, як Туреччина підтримала свого союзника Азербайджан. Більш того, член ОДКБ Білорусь здійснювала поставки до Азербайджану систем озброєння під час війни — тобто прямо порушивши умови договору. В результаті Росія в довгостроковій перспективі програє, російський проєкт ОДКБ за фактом недієздатний.
Позиції Туреччини: Туреччина стала новим лідером на пострадянському Кавказі. Тепер це головна за впливом країна в Азербайджані. Безсумнівно, за цим піде також посилення впливу в Грузії, посилення впливу в Україні і на пострадянському просторі в цілому.
В цілому, події в Карабасі не говорять про те, що баланс сил і рівновага в регіоні склалися надовго. Обстановка залишається вибухонебезпечною, багато ризиків зіткнень зберігаються. Ключовий фактор нестабільності — непослідовна і непрагматична російська політика.
Чи є ситуація в Україні точною калькою війни в Карабасі?
Було б дуже спрощено й неточно накладати кальку Карабаху на Україну і Донбас і говорити, що ми точно в позиції Азербайджану. Найімовірніше, Україні треба вивчати досвід і Азербайджану, і Вірменії, це не калька, у нас змішалися проблеми. Якщо позиція правового статусу та політичного курсу України у нас схожа з Азербайджаном, то проблеми організації політики, оборони та економіки у нас найбільше схожі з Вірменією.
Україна мусить зробити головний висновок — держава в питаннях безпеки зобов’язана вибудовувати довгострокову стратегію. Необхідний економічний і політичний розвиток, без якого держави неможливо захистити в будь-якому разі. Без довгострокової стратегії безпеку нічим гарантувати не можна, оскільки ефективну оборону забезпечують тільки заздалегідь збудовані державні структури і система відносин.
