Передплатити Підтримати

Диявол носить… зелене

Зеленський тепер гарячково шукає виходу з пастки, змайстрованої власноруч

Звісно, можна вішати всіх собак на Конституційний суд, який, м'яко кажучи, скористався своїм «службовим становищем» і задля порятунку власного реноме непорочності, та для утвердження в суспільних мізках думки про всесильність і безкарність вітчизняної Феміди, ухвалив безпрецедентне рішення про НАЗК. Можна кивати у бік ініціаторів розгляду… Коломойський і Медведчук мають достатньо «говірливих голівок», аби постфактум пояснювати те, що сталося. До прикладу, Давіда Арахамію, якому не вперше привселюдно брехати, навіть не відвівши оченят. Його філіппіка про те, що всі судді КСУ — це «від Порошенка», не гідна навіть вуст базарної перекупки, яка живе чутками і вірить першому-ліпшому.

Усі ці персонажі — Коломойський зі своїми маріонетками, Медведчук зі своєю «опозиційною» партією, Давід Арахамія і ще тисячі підспівувачів, сервільних адвокатів, диванних експертів і відвертих ботів, — актори другого плану.

У «сухому залишку» це — Зеленський. Саме він спричинив небувалу конституційно-правову, інституційну і політичну кризу в країні. Підсвідомо чи через незнання, — не важливо.

Саме він погодився стати «весільним генералом» у грі, затіяній олігархами, перш за все, Ігорем Коломойським, за безпосереднього інтересу країни-агресора. Саме Зеленський упродовж президентської виборчої кампанії, суголосно з пропагандистськими голосами російської гібридної війни, за гроші Коломойського та інших «невдоволених» олігархів, утовкмачував у мізки виборців гасло: «Будь-хто, тільки не Порошенко». Саме він своєю псевдопацифістською риторикою проштовхував зовні «прикольний» меседж «какойразніци». І він, і ті, кого він завів у владні кабінети, ніколи не ідентифікували себе з українством, а навпаки — чекали слушної нагоди, аби зробити вилазку з ворожих шанців і захопити надійний плацдарм. Зеленський став для них таким шансом, і вони ним скористалися.

Для Коломойського головне — облаштувати собі надійний сховок від американського, британського та ізраїльського правосуддя. І такою «криївкою» бачить тільки Україну специфічного зразка — ізольовану від цивілізованого світу, хаотичну, анархічну, непрогнозовану, за визначенням Путіна — failed state. З цією метою інвестував у блазня. Звісно, були й інші мотиви, — Приват, збагачення, вседозволеність і всевладдя. Життя внесло корективи, і Коломойський зрозумів, що може програти. Тому й розпочав свій вселенський «шатун».

Коли згадуємо про Медведчука, — теж маємо розуміти, — це Зеленський. Кум Путіна вміє грати на почуттях совкового електорату, по-диявольськи спокушає «миром» «втомлених» війною з Росією. Але саме Зе! зробив зовнішньополітичну доктрину Медведчука наріжним каменем власної стратегії «завершення війни десь посередині». Саме з його подачі на Сході триває «перемир'я», збираючи щоденне криваве жниво серед наших захисників. Саме Зеленський своїм популізмом розчистив електоральне поле для ОПЗЖ на Південному Сході, а, отже, створив підстави для, борони Боже, майбутнього параду «суверенітетів».

Коли кажемо про реванш «януковичів», зокрема — про Портнова, — це також Зе! Бо де раніше був нині «незалежний журналіст», а насправді архітектор корумпованої, прогнилої, безпринципної судової системи? Одразу ж після інавгурації Зеленського Портнов і Ко рвонули в Україну, відчуваючи, що прийшов час сатисфакції за фіаско у Революції Гідності. І тут їм знайшли застосування, — що на високих державних посадах, що у статусі «негласних радників», що у ролі «лідерів громадської думки».

Зеленський тепер гарячково шукає виходу з пастки, змайстрованої власноруч. Але він на те не здатен, — невіглас у юриспруденції, у державному управлінні, інфантил і не боєць. Він ламає Конституцію через коліно, істерично вимагаючи від Ради розгону КСУ. А Медведчук тим часом хлюпає бензину у кострище пристрастей — вимагає розпустити парламент. Онуки «бородатої бабусі» на кшталт Парасюка влаштовують вакханалію під Конституційним судом, а хтось тихенько радить суддям взятися за розгляд не менш слизьких справ — до прикладу, Закону про мову чи Закону про гарантування вкладів фізичних осіб.

Тому, попри одіозність залаштункових гравців, які взялися нині руйнувати державність, не забуваймо про першопричину. Про особу, без якої вони б і досі ниділи у кутку — хто женевському, хто кримському, хто взагалі десь під Ростовом… Про Зеленського.

Ігор Гулик для «ВЗ»