Передплатити Підтримати

Бодун

Ці перші дні після виборів чимось нагадують бодун

Минуло всього лише два дні з часу виборів, а я вже сумую за цим парадом усміхнених і оптимістичних облич, яким настільки набридло жити в недосконалому світі, що вони вирішили змінити його самотужки, написали реальні програми й стрункими рядами вирушили в депутати, аби покращити ̶с̶в̶о̶є̶ наше майбутнє.

Без кандидатів якось сіро й незатишно, сумно й безнадійно. Не віриться, що вони ось так просто зникнуть і не змінять наше місто й район. На кого вони залишили область?! Невже, якщо не пройшли, якщо не набрали ті омріяні відсотки, то складуть руки й нічого не робитимуть для підвищення інвестиційної привабливості, створення нових робочих місць, освітлення вулиць? Яка прикрість!

Ці перші дні після виборів чимось нагадують бодун — ще вчора все було так кольорово й весело, ̶і̶ ̶б̶у̶в̶ ̶т̶и̶ ̶г̶е̶р̶о̶й̶,̶ ̶о̶д̶я̶г̶а̶в̶с̶я̶ ̶у̶ ̶п̶л̶а̶щ̶,̶ ̶ї̶з̶д̶и̶в̶ ̶к̶і̶н̶ь̶м̶и̶ ̶і̶ ̶с̶а̶н̶ь̶м̶и̶,̶ ̶с̶п̶і̶в̶а̶в̶ ̶п̶и̶я̶ц̶ь̶к̶и̶ а нині сумно, важко і тахікардія. Та ще й роз'їдає якась внутрішня тривога: чи все було добре вчора, чи нічого не вчудив, чи таки правильно проголосував? Хочеться все це пошвидше забути, заснути і переспати, щоб прокинутися новою людиною і більше не пити. Принаймні до другого туру.

Ще вчора від мене залежало все, мій голос впливав на майбутнє, Україна — це був я, а нині навіть дешеву листівку ніхто не суне мені в руки на вулиці. Так і проминає мирська слава.

Тішить хіба одне: є ті, кому гірше за мене. У них бодун такий, що аж руки тремтять і кусень у горло не лізе. Вони не хочуть нікого бачити й воліють сховатися подалі від денного світла. Залізти в темний закамарок і більше ніколи не виходити до цих бридких і підлих людей, сусідів, друзів (колишніх?) і родичів. Найважче нині тим, хто нікуди не пройшов. Вони ображені на весь світ.

Я вже кільканадцять років досить прискіпливо стежу за виборами, але щоразу дивуюся, помічаючи, як нові неофіти сліпо вірять у власну перемогу. Хоч і йдуть на тилових позиціях у списку, хоч і балотуються від партій, про які ніхто не чув, але все одно — мріють і вірять. Підозрілим оком окидають оточуючих, подумки перераховують рідню й колег з роботи, які «точно за мене». Сміються з соціології й кажуть, що на місцевих виборах усе вирішує персоналія кандидата, а не партійний бренд. Уже бачать себе в майбутній раді — ділових, престижних, усміхнених. А потім ТВК оголошує результат — і він огидний, як новий дизайн фейсбука.

Найгірший бодун саме в них, заздалегідь непрохідних, бо ж усі з них потайки насміхалися, але про людське око підбадьорливо плескали по плечу. Саме ті кандидати, що не мали шансів, пили й галасували вчора найбільше, буянили і горланили, робили нереальні обіцянки і будували наполеонівські плани. Вчора море їм було по коліна — а нині, здається, загрозливо підступає до горла.

Особливо їх гризуть так бездарно пропиті під час кампанії гроші — на всі ці листівки-гноївки, агітаторів і комісії. «Невже не можна було трохи скромніше гуляти?» — запитують себе вони. Та краще б на ці гроші кудись поїхати або й просто на церкву віддати, лиш би не пропивати в п’яному угарі!

Нині їм ніяково й соромно, вони ображені на весь світ і свою жовчну злобу випромінюватимуть ще довго. На цілих 5 років демонстративно не цікавитимуться громадськими справами й зневажливо висловлюватимуться про місцеву політику. Щоб у 2025-му сказати, що мають цього всього вже досить, тому вирішили йти в депутати і самотужки покращувати ̶с̶в̶о̶є̶ наше майбутнє. Такий собі замкнений цикл — від пиятики до пиятики.

Але є й ті, кому сьогодні полівить. Вони так переживали, так безсонно прожили цілу добу підрахунків, здавалося, від напруги вони вже за крок до «білочки», але фух — результат позитивний, їх обрали, тож можна виголосити тост за майбутнє і похмелитися найдорожчим напоєм у барі. Це вже навіки — алкоголіки влади. З ними нам тепер жити.

Джерело