Веселка на день народження Путіна
Учасники групи Pussy Riot на день народження Володимира Путіна вивісили веселкові прапори на будівлях ФСБ, адміністрації президента, Верховного суду, ВВС "Басманний" і Міністерства культури
Організатори зажадали розслідувати вбивства і викрадення представників сексуальних меншин в Чечні, припинити переслідування активістів та організацій, що допомагають ЛГБТ-спільноті, легалізувати одностатеві партнерства, а також скасувати чинний закон про пропаганду так званих нетрадиційних сексуальних відносин серед неповнолітніх.
Багатьом українським читачам цей протест може здатися дивним. Триває анексія Криму та війна на Донбасі. Російський режим відчуває свою вседозволеність в Сирії. Путін підтримує білоруського диктатора Олександра Лукашенка, який застосовує силу щодо учасників протестів у своїй країні. Тільки що відбулося отруєння опозиційного активіста Олексія Навального — тільки одне з довгої серії путінських отруєнь. А організатори акції на день народження Путіна кажуть про переслідування сексуальних меншин і вивішують веселкові прапори. Ось вже, дійсно, найголовніша проблема!
Але акція на день народження Путіна має глибоке символічне значення. Звичайно, можна було і українські прапори вивісити. І національні білоруські. І портрети українських громадян, вбитих російськими окупантами. Однак перетворення російського режиму на авторитарного монстра почалося саме з прийняття горезвісного закону про гей-пропаганду серед дітей.
Так, тоді вже пройшли дві чеченські війни. Однак влада ще мала можливість говорити про захист територіальної цілісності Росії, про боротьбу з терором. Самі війни на Кавказі не зачіпали безпосередньо прав людини на решті території Росії і сприймалися як спадщина розвалу Радянського Союзу. З законом про гей-пропаганду все було вже зовсім інакше. Він конкретно показував, яку цивілізацію збирається будувати в Росії Володимир Путін. І те, що ця архаїчна середньовічна людиноненависницька цивілізація є готовою до конфронтації з цивілізованим світом.
Проте, російське суспільство поставилося до цього закону в кращому випадку байдуже, а в гіршому — схвально. В інших країнах на пострадянському просторі його навіть намагалися наслідувати. Аналогічний закон був внесений на розгляд української Верховної ради, причому його ініціаторами були представники всіх фракцій. Як прихильники інтеграції з Євросоюзом, так і прихильники інтеграції з Москвою. Але у нас цей закон так і залишився серед численних депутатських ініціатив. У Росії він став нормою життя.
І ось якраз після цього закону стало ясно, що можливим є все. Адже, як діє авторитарний режим — він спочатку завдає удару по найбільш слабких, з тих, хто не має очевидної суспільної підтримки, з тих, хто не може себе захистити. А вже потім приймається за всіх інших — по черзі.
Я добре запам'ятав діалог з одним із провідних провладних російських журналістів у дні, коли ухвалювали цей закон. Ми якраз проходили повз будівлю Державної Думи, де не було ніяких масових демонстрацій або хоча б пікетів. І колега сказав мені — ви не сумнівайтеся, якщо вони проковтнули це, то проковтнуть і все інше. У нас тепер розв'язані руки.
Я тоді подумав, що він перебільшує. Що одна річ — закон про гей-пропаганду у суспільстві, де ще недавно одностатеві відносини були кримінально карані, і зовсім інше — придушення прав більшості населення, війна і насильство. Але мав рацію колега, а не я. Державна Дума швидко перетворилася на оскаженілий принтер, російські громадяни — на статистів і гарматне м'ясо для авторитарного режиму.
Тому веселкові прапори на російських установах у день народження Путіна просто нагадують, коли він почався, цей ганебний кошмар. І служать уроком всім іншим — суспільство, яке дозволяє спіймати себе на вудку архаїки і «скрєп», неминуче скочується до торжества авторитаризму, безсилля кожного громадянина перед державою, до війни і смерті.
